Фото від ШІХолодний лимонний крем
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 100 г Маскарпоне
- 250 г Вершки
- 100 г Цукрова пудра
- 50-60 мл Лимонний сік
- 1 Лимонна цедра з 1 лимона
Кроки
Розм'якшуємо маскарпоне, перемішуючи з цукровою пудрою.
Натираємо цедру з одного лимона і додаємо 50-60 мл лимонного соку.
Окремо збиваємо вершки електричним міксером.
Обережно додаємо збиті вершки до маскарпоне.
Перемішуємо акуратно, рухами знизу вгору, до отримання однорідної маси.
Розкладаємо крем по келишках і ставимо в холодильник до подачі.
Цей крем — з розряду тих, де плита взагалі не потрібна, а результат залежить тільки від того, наскільки ви чесні з холодильником і міксером. Жодного желатину, жодного варіння — тримається крем виключно на тому, що збиті 
вершки утримують повітря, а 
маскарпоне дає їм жирну основу, за яку триматися.
Вийде чи ні — вирішується на етапі збивання вершків і на етапі з'єднання. Недозбиті вершки — крем попливе, перезбиті — вершки підуть пластівцями, і докласти туди маскарпоне вже не вийде рівно. А коли два компоненти готові й ви просто вимішуєте їх грубо, а не рухами знизу вгору — бульбашки повітря, заради яких все затівалось, вилітають, і крем осідає в щільну масу замість повітряної.
Лимон тут не для кислинки заради кислинки, а щоб перебити приторність 
пудри й жирність маскарпоне — без нього крем їсться важко вже з третьої ложки. Охолодження в кінці — не формальність: холодна маса тримає форму в келишку, тепла — розтікається.
Маскарпоне беріть саме його, а не якийсь інший м'який сир — у нього жирність під 80%, і саме завдяки цьому крем виходить густим без жодного загусника. Якщо маскарпоне немає, рятує критерій: будь-який м'який вершковий сир без кислинки й без зерна, типу філадельфії, але будьте готові, що крем вийде трохи легшим і менш оксамитовим — це вже інша текстура, не гірша, просто не та.
Вершки — тут головний інженер конструкції. Беріть ті, що для збивання, тобто жирністю від 33% і вище: у нежирних просто недостатньо жиру, щоб утримати бульбашки повітря, і скільки їх не бий — піни не буде, буде рідина з бульбашками, яка за хвилину осяде назад. Збивайте до стійких піків — коли, піднявши віночок, вершки тримають форму і не стікають назад у миску. Перебити теж можна: тоді з'являється зернистість, і це вже на крок до масла, назад не повернути.
Цукрова пудра, а не цукор-пісок — і це не примха: пудра розчиняється одразу в холодному маскарпоне, а звичайний цукор там хрумтітиме піщинками до самої подачі, бо йому ніде розчинитись — ні тепла, ні рідини для цього в суміші немає.
Цедру натирайте тільки з жовтої частини шкірки, без білого прошарку — біле гірчить, і ця гіркота потім відчувається в кожній ложці, хоч ви й не зрозумієте одразу, звідки вона взялась. 
Сік краще віджати через ситечко, щоб не впіймати кісточку чи м'якоть — вона дає крему неприємні волокна.
З'єднувати збиті вершки з маскарпоне треба частинами і рухами знизу вгору — це не естетика, а фізика: ви переносите повітря з однієї маси в іншу, і різкі кругові рухи це повітря просто виганяють. Дехто каже — яка різниця, перемішати треба просто рівномірно. Ні, бо саме повітря, вмішане у вершки, і робить крем легким, а не щільним шматком солодкого жиру.
Якщо крему потрібно постояти довше, ніж до вечора — тримайте закритим: лимонна цедра й сік досить швидко передають аромат усьому, що поруч у холодильнику, і крем вбере в себе запахи сусідніх продуктів швидше, ніж ви встигнете його з'їсти.
Ще від Tomás Ferreira
·