Фото від ШІПанцеротті, запечені в духовці
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти

- 500 г Тісто для пирога
- 300 г Помідор
- 200 г Пролон
- Оливкова олія за смаком
- Орегано за смаком
- Сіль щіпка
Кроки
Розкачуємо тісто для піци завтовшки приблизно 1/2 см, вирізаємо кружечки діаметром 10-12 см, обрізки знову розкачуємо й вирізаємо більше кружечків.
Нарізаємо томатну м'якоть кубиками, викладаємо в друшляк, додаємо щіпку солі й залишаємо стікати.
10 хвНарізаємо проволу шматочками.
На половину кожного кружечка тіста викладаємо томатну м'якоть і проволу, посипаємо орегано й збризкуємо оливковою олією.
Накриваємо вільною половиною кружечка начинку, притискаємо краї пальцями для герметичного запечатання.
Формуємо п'ять-шість невеликих складочок по краю або притискаємо край зубцями виделки для хвилястого краю.
Викладаємо панцеротті на деко з пергаментним папером, змащуємо поверхню оливковою олією.
Випікаємо в розігрітій до 200 градусів духовці до готовності.
18 хвПодаємо панцеротті одразу, щойно дістали з духовки.
Панцеротті — це той самий кальцоне, тільки зменшений до розміру чебурека і без фритюру. Ідея проста: взяти
тісто для піци, яке ви все одно купуєте чи робите, і замість того щоб розкладати начинку зверху, сховати її всередину. Вийде невелика запечена пиріжок-піца, яку зручно їсти руками, не думаючи про виделку й тарілку.
Головна розвилка тут не в тісті й не в начинці, а в тому, звідки у вас волога.
Томати пускають сік завжди — це не брак помідорів, а їхня природа, в них до 95% води. Якщо цю воду не прибрати заздалегідь, вона під час випікання перетвориться на пару, пара шукатиме виходу — і знайде його там, де тісто тонше або шов слабший. Тому відкинути томати на друшляк із
сіллю — не забаганка, а єдиний спосіб, щоб панцеротті не розкрилися посеред духовки, вивернувши начинку на пергамент.
Друга розвилка — герметичність шва. Тісто клеїться само по собі, без яйця й води, якщо краї не пересушені борошном і притиснуті щільно, без бульбашок повітря всередині. Повітряна кишеня між начинкою і тістом — це теж причина розриву: вона розширюється від жару швидше, ніж тісто встигає розтягнутися.
Вийде чи ні — визначається не рецептом, а цими двома речами: сухою начинкою і щільним швом. Все інше — вже справа смаку.
Тісто для піци тут не вимагає героїзму — беріть готове або своє, головне, щоб воно було достатньо еластичним і не рвалося при розкочуванні до півсантиметра. Товщина ця не випадкова: тонше — шов прорветься під вагою начинки, товще — середина лишиться сирою, поки краї вже підрум'яняться. Обрізки сміливо збирайте докупи й розкочуйте ще раз: клейковина в тісті не зникає від повторного замісу, вона просто перерозподіляється, тож другий і третій кружечок вийдуть не гіршими за перший.
Томатна м'якоть — це той момент, де економлять неправильно. Беріть стиглі
томати, зняті зі шкірки й без насіння: саме в насінні й шкірці найбільше зайвої вологи і найменше смаку. Якщо під рукою лише водянисті тепличні помідори — відкидайте їх на друшляк довше, ніж десять хвилин, бо орієнтир у рецепті — це нижня межа, а не команда "стоп". М'якоть має стати густою, трохи глянцевою, без калюжі соку на дні друшляка.
Провола — сир плавкий, з м'якою кислинкою, який тягнеться, а не розтікається калюжею. Якщо провали немає, шукайте не назву, а властивість: будь-який напівтвердий сир, що плавиться рівномірно й не пускає багато жиру при нагріві — моцарела (підсушена, не для салату), качкавал, навіть молодий сулугуні. М'який вологий сир тут проти вас: він додасть саме ту вологу, від якої ви щойно позбулися, відціджуючи томати.
Орегано й
олія — це не прикраса, а спосіб донести запах крізь тісто. Сухі трави розкривають аромат саме в жирі й від нагріву, тому їх кладуть на начинку до закриття, а не посипають зверху готову страву — зверху вони просто обгорять і дадуть гіркоту. Олія без запаху тут не потрібна: навпаки, беріть оливкову, саме заради її власного характеру, звичайна соняшникова тут нічого не додасть.
Дехто скаже — якщо панцеротті печуть у духовці, значить, це дієтична версія кальцоне. Ні, бо смак фритюру тут і не планувався: це інша страва за механізмом, не полегшена версія смаженої, а самостійний запечений пиріжок, де хрусткість краю й рум'янець залежать від олії на поверхні та жару духовки, а не від шару киплячої олії навколо.
Деко з пергаментом тут не прикрашання, а страхування: пергамент не дає тісту приклеїтись там, де воно трохи підтече соком, навіть якщо ви все відцідили правильно. 200 градусів у звичайній квартирній духовці — орієнтир, а не закон: духовки брешуть по-різному, тому дивіться на колір скоринки, вона має піти з блідо-жовтого в золотисто-рудий, а шов — залишитися щільним, без тріщини. Вісімнадцять хвилин — це коли вперше перевіряти, а не коли вимикати не дивлячись.
Ще від Liam Murphy
·