Фото від ШІТірамісу Пан ді Стелле
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 250 г Маскарпоне
- 50 г Цукор
- 250 мл Вершки
- 50 г Цукрова пудра
- 200 г печиво пан ді стелле
- Молоко за смаком
- Нутелла за смаком
Кроки
Збиваємо міксером маскарпоне, додаємо цукор і добре перемішуємо, потім відставляємо в холодильник.
В іншій мисці з'єднуємо вершки з цукровою пудрою і збиваємо до густої стійкої консистенції.
Дістаємо маскарпоне і поступово вводимо до нього збиті вершки, обережно перемішуючи.
Злегка теплим молоком змочуємо печиво Пан ді Стелле і викладаємо першим шаром.
Наносимо одну-дві ложки крему, потім знову шар змоченого печива.
Накриваємо ще одним шаром крему з вершків і маскарпоне, додаємо розм'якшену Нутелу, знову крем.
Завершуємо десерт, посипавши зверху трохи подрібненим печивом Пан ді Стелле без замочування.
Залишаємо десерт у холодильнику на 15-20 хвилин, після чого подаємо.
20 хв
Тірамісу без яєць і без алкоголю — варіант для тих, хто хоче знайомий десерт, але не хоче морочитись із сирими жовтками чи шукати савоярди. Замість класичного бісквіта тут шоколадне печиво Пан ді Стелле, замість марсали чи кави — 
молоко. Вийде він або не вийде — залежить не від духовки (її тут і немає), а від того, наскільки добре ви зловите момент зі збитими 
вершками та наскільки терпляче дасте десерту постояти.
Головний ризик цього десерту — не згоріти і не недосмажити, бо нічого й не смажиться. Ризик — "потекти". Якщо крем вийде рідким, печиво розмокне до каші, і замість шарів ви отримаєте миску солодкої мокрої маси. Друга небезпека — перебити вершки: з густого стану вони за секунди переходять у зернистий, і тоді крем уже не врятувати, доведеться починати спочатку.
Терпіння тут — не фігура мови, а інгредієнт. Десерту треба час у холодильнику, щоб желатин... ні, тут нема желатину — щоб жир масла з вершків і 
маскарпоне "сів", крем стабілізувався, а печиво віддало зайву вологу в крем і саме взамін трохи просочилося нею рівномірно. Без цієї паузи ви їсте окремо крем і окремо сухе печиво, а не десерт.
Маскарпоне — основа смаку і структури. Це не "сир" у звичному розумінні, а збитий вершковий згусток, майже без кислотності й без зайвої вологи — тому він тримає форму, не розтікаючись. Збивайте його з цукром до гладкості, але не довго: маскарпоне легко "перебити" в масло, якщо жирність вершків у ньому висока, а міксер працює на максимумі. Якщо маскарпоне немає — кремсир типу філадельфія може замінити частково, але він кисліший і водянистіший, тож крем вийде менш стабільний.
Вершки для другого крему — чим вища жирність (від 33%), тим надійніше вони збиваються в стійку піну. Дехто каже — вершки довше збивати, і піна буде гущою. Ні, бо після певної межі вони розшаровуються на масло і сироватку: орієнтир — слід від віночка тримає форму і не опадає, а не "скільки хвилин міксер пропрацював". Холодні вершки і холодна миска — це не забобон, а фізика: жир у теплому стані гірше утримує повітря в бульбашках.
З'єднувати збиті вершки з маскарпоне треба обережно, знизу вгору, а не круговими рухами міксера — інакше повітря, яке ви щойно вбили у вершки, вийде, і крем стане важким, тягучим. Це той момент, де механічна робота — не формальність, а причина, чому крем лишається легким, а не схожим на масляний.
Печиво Пан ді Стелле тут замінює савоярди — сухе, пористе, легко вбирає рідину. Якщо такого немає, беріть будь-яке сухе шоколадне печиво без зайвого жиру в составі — крекер типу "Оreo" без начинки теж підійде, хоч смак буде інший. Молоко для змочування — злегка тепле, бо тепла рідина швидше проникає в пори печива, і головне тут не тримати печиво в молоці довго: секунда-дві занурення, інакше воно розпадеться в руках і вам доведеться збирати десерт із крихт.
Нутела в середині — це не данина моді, а спосіб додати вологий, тягучий контраст сухому печиву й повітряному крему. Розм'якшити її можна кількома секундами в мікрохвильовці або просто теплом рук, розтираючи ложкою — холодна нутела лягає грудками і рве крем.
Останній шар — покришене печиво без замочування. Це той єдиний сухий, хрусткий елемент на поверхні, і саме тому його не можна мочити: інакше весь десерт вийде однорідно м'яким, без жодного контрасту текстур, а тірамісу тримається саме на межі "мокре — суха крихта".
Ще від Matteo Brandt
·