Фото від ШІМигдалева граніта
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
Кроки
Наливаємо воду в каструлю з нержавіючої сталі й доводимо до кипіння.
Додаємо щіпку кориці, вимикаємо вогонь і даємо охолонути.
Коли вода стане теплою, розламуємо мигдалеву пасту на шматочки і розмішуємо дерев'яною ложкою.
Проціджуємо суміш, щоб позбутися грудочок, а потім переливаємо в гелатьєру або металеву миску.
Ставимо суміш заморожуватися, кожні чверть години перемішуючи металевим вінчиком.
Через 3-4 години граніта стане гарно зернистою і буде готова до подачі.
Граніта — це не морозиво і не сорбет, хоч на вигляд схожа. Морозиво крутять, щоб повітря увійшло в суміш і дало гладкість. Граніту ж навпаки лишають без повітря, але не лишають у спокої — її треба раз у раз зачіпати віничком, щоб 
вода не замерзла в один суцільний камінь, а розпалася на крижані крупинки. Звідси й назва — "граніта", вона справді нагадує дрібно потовчений граніт.
Тут усього три складники, і це означає, що кожен відіграє роль, яку нічим не підмінити без втрати суті. Мигдалева паста дає і смак, і жирність, яка не дає воді замерзнути в моноліт, а розбиває її на окремі кристалики. Вода — це просто вода, і від її якості залежить присмак, тож якщо з крана тхне хлоркою — беріть фільтровану. 
Кориця — не прикраса, а контраст: трохи тепла спецій на холодному десерті, і можна обійтись без неї зовсім, нічого не зламається.
Вийде чи не вийде — залежить не від рецепта, а від вашої дисципліни щодо перемішування. Якщо поставите в морозилку й забудете на чотири години — отримаєте не граніту, а мигдалеву крижану глибу, яку доведеться довбати ножем. Віничок кожні чверть години — це і є весь секрет, і якщо його пропустити, ніякий інший крок це не виправить.
Мигдалева паста — не мигдальне молоко і не нутелла з мигдалем, а густа маса з перетертого мигдалю й цукру, інколи з додаванням олії. Шукайте ту, що без ароматизаторів і без зайвих наповнювачів — паста має пахнути мигдалем, а не вафлею. Якщо такої пасти немає — можна спробувати зробити власну з бланшованого мигдалю й цукрового сиропу, перебивши блендером до однорідності, хоча текстура вийде дещо інакша, грубша.
Чому воду спочатку кип'ятять, а потім охолоджують, а не просто беруть теплу з крана? Кип'ятіння тут не для стерильності — вода просто краще розчиняє пасту, коли вона гаряча, і грудочки розходяться легше. А охолодження перед додаванням пасти потрібне, щоб не зруйнувати структуру мигдалевих олій зайвим нагріванням і щоб не довелось чекати, поки гаряча суміш охолоне вже в морозилці, витрачаючи час заморозки.
Процідити — це не формальність. Навіть найкраща паста лишає волокнисті шматочки, і якщо їх не відсіяти, у готовій граніті ви натрапите на грудку замерзлого мигдалю замість рівномірної крижаної крихти. Сито або марля — байдуже, головне відсіяти.
Каструля з нержавіючої сталі згадана не випадково — алюміній може дати присмак металу, якщо довго контактує з рідиною, особливо гарячою. У звичайній квартирі підійде будь-яка каструля, яку ви використовуєте для супу, аби не була алюмінієвою без покриття.
Гелатьєра — це про тих, у кого вона є. Якщо немає — металева миска працює так само, тільки вимагає від вас уваги: метал добре проводить холод, і суміш у ньому промерзає рівномірніше, ніж у скляній чи пластиковій посудині. Миска з тонкого металу, яка в морозилці вже за хвилини стає холодною на дотик, — ваш інструмент.
Дехто каже — граніту можна зробити, просто заморозивши й потім збивши блендером в кінці. Ні, бо тоді кристали вже встигнуть злипнутися у великі грудки, і блендер дасть вам не зернисту структуру, а кашу з крижаної стружки й рідини, що швидко розтане. Регулярне перемішування кожні чверть години — це і є формування тієї самої зернистості, яку не підробити одним фінальним ударом блендера.
Ще від Elena Rossetti
·