Фото від ШІЧимічурі
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти

- 2 зубчик Часник дрібно натертого
- ½ ч. л. пластівці чилі
- 3 ст. л. Орегано дрібно нарізаного
- 2 жменя Петрушка дрібно нарізана
- 1 од. Лимон цедра і трохи соку за смаком
- 100 мл Оливкова олія
- Сіль до смаку
- Чорний перець до смаку
Кроки
Покладіть часник, пластівці чилі, орегано, петрушку, цедру лимона і трохи лимонного соку в миску та перемішайте з олією до бажаної консистенції.
Приправте до смаку лимонним соком, сіллю і свіжомеленим перцем.
Чимічурі — це не соус у звичному сенсі, це спосіб не варити нічого й усе одно отримати смак, який ніби годинами тушкувався. Аргентинські пастухи придумали його не для вишуканості, а від бідності вибору: м'ясо на вогні — і більше нічого, крім того, що росте поруч. Зелень,
часник,
олія — ото й уся комора.
Тут немає питання «вийде чи ні» в сенсі техніки — вогню ви не торкаєтесь, нічого не підгорить. Питання інше: чи витримаєте паузу. Бо свіжонарізаний чимічурі й чимічурі, що постояв годину-дві — це два різних соуси, і другий завжди кращий.
Дехто вважає, що чимічурі — це коли все в блендер і на кнопку. Ні, бо блендер перетворює зелень на кашу, виганяє з неї гіркий сік із клітин, і замість свіжого трав'яного смаку ви отримуєте щось тьмяне й водянисте. Ніж — довше, зате зелень залишається зеленню, а не пюре.
Часник тут натертий, не подрібнений ножем — і це не примха. Натертий часник віддає сік одразу і весь, тому його гострота розходиться по всій
олії рівномірно й швидко. Якщо у вас немає дрібної тертки — дрібно насічіть ножем до стану майже кашки, притискаючи плазом леза. Головне — щоб не було шматочків, які потім вкусять окремо і несподівано.
Пластівці чилі тут не для вогню, а для фону — трохи тепла в задній частині смаку, яке відчувається вже після того, як пішов часник. Якщо чилі немає, підійде будь-який сухий гострий
перець, мелений чи потовчений — головне, щоб без диму й копчення, бо тут ви будуєте свіжий смак, а не барбекю.
Орегано і зелень ріжте дрібно, але ножем, а не м'якшіть — про це вже сказано, і це найважливіша технічна деталь усього рецепта. Зелень тут — зазвичай
петрушка, і це не випадково: вона тримає форму після нарізки й не темніє так швидко, як інша зелень. Якщо під рукою тільки м'якіша зелень — ріжте її в останню чергу, щоб не лежала нарізаною довго.
Цедра і сік
лимона — тут не для кислоти самої по собі, а щоб розбудити часник і олію, зробити суміш «живою», а не просто жирною. Сік додавайте поступово й пробуйте — лимони різні, одні кислі, інші ледь відчутні, і міряти «одна штука» безглуздо, довіряйте язику.
Олія має бути без власного характеру — не та, що пахне на всю кухню оливками чи травами, бо тут вона лише несе смак часнику й зелені, а не конкурує з ними. Будь-яка нейтральна олія підійде, оливкова — просто звичка і данина традиції, а не обов'язок.
І головне: дайте соусу постояти хоч півгодини в теплі кухні, перш ніж подавати. За цей час часник віддасть олії все, що мав, зелень пустить сік, і смаки перестануть бути окремими голосами — стануть одним. Це той рідкісний рецепт, де терпіння коштує буквально нуль хвилин роботи, і тому немає жодної причини ним нехтувати.
Ще від Ostap Melnyk
·