Фото від ШІФреґола з ковбаскою в томатному соусі
Інгредієнти

- 320 г фреґола
- 300 г ковбаска
- 1/2 од. Цибуля
- 300 мл Томатний соус
- 1/2 склянка біле вино
- Оливкова олія за смаком
- 50 г пекоріно
- Сіль за смаком
- Чорний перець за смаком
- Петрушка за смаком
Кроки
Обсмажити цибулю на оливковій олії до м'якості та легкого золотистого кольору на антипригарній сковороді
Додати ковбаску без оболонки, розкришену, і обсмажити кілька хвилин на сильному вогні, помішуючи, до рум'яності
Додати фреґолу і підсмажити кілька хвилин разом із засмажкою
Влити біле вино, збільшити вогонь і випарувати алкоголь
Влити томатний соус і готувати на середньому вогні, помішуючи та доливаючи воду, якщо потрібно
Готувати фреґолу як ризотто, поступово додаючи воду невеликими порціями, поки вона не стане готовою. Готовність: усередині 70 °C.
Посолити, поперчити і зняти з вогню
Додати пекоріно і вимішати близько 2 хвилин до кремової консистенції
2 хвВикласти на тарілку, прикрасити петрушкою і подати одразу
Фреґола — це сардинська паста, зроблена так само, як кускус, тільки грубіша і підсушена над вогнем до легкого горіхового присмаку. Її катають із манки й води, скручують у кульки й обсмажують у печі — звідти і колір, і той трохи паленого хліба запах, якого в звичайному кускусі нема. Тому готувати її варто не як звичайну пасту «закинув-злив», а як ризотто: вона тягне воду повільно і довго, і саме в цьому її характер.
Страва вирішується на двох місцях. Перше — засмажка:
цибуля має дійти до м'якості і золота, а салсічча — розкришитись і дати рум'яну скоринку на сильному вогні, не стушкуватися у власному соку. Друге — те, як ви вводите воду в фреґолу: потроху, даючи їй кожен раз забрати рідину, перш ніж лити ще. Поспішите — отримаєте або сиру кульку всередині, або розварену кашу.
Дехто думає, що раз це схоже на кускус, можна просто залити окропом і накрити — через п'ять хвилин готово. Ні, бо фреґола товща і щільніша, її оболонка підсушена сильніше, і заливанням ви просто розмочите зовнішній шар, а серце зернини лишиться твердим. Тут працює тільки поступове уварювання з постійним підливанням, як у ризотто.
Якщо все зроблено правильно, фреґола вийде al dente — з легким опором на зуб, але без крейдяної твердості в центрі, — а
соус стягнеться сиром у кремову, трохи тягучу текстуру, без зайвої рідини на дні тарілки.
Цибуля тут не для смаку сама по собі, а як основа, що приймає й розносить жир і солодкість по всій засмажці. Беріть звичайну ріпчасту, півцибулини на чотири порції — цього достатньо, щоб дати базу, не перебиваючи салсіччу. Золотистий колір — це ознака, що цукри цибулі почали карамелізуватись, саме тут і народжується та легка солодкава нотка в основі
соусу. Перетримаєте — піде гіркота від підгорілих країв, і це вже не виправити.
Салсічча — італійська свіжа ковбаса, зазвичай свиняча, із фенхелем або
перцем у фарші. Якщо її нема, беріть будь-який свіжий, не копчений фарш із приправами — навіть звичайний свинячий з додаванням меленого фенхелю чи кропу дасть близький ефект. Головне — розкришити її дрібно і смажити на сильному вогні, щоб вона саме обсмажувалась, а не варилась у власному соку: тоді з'являється та рум'яна скоринка, яка і дає смак смаженого м'яса, а не вареного фаршу.
Біле
вино тут виконує технічну роботу — воно розчиняє пригорілі шматочки м'яса й цибулі з дна сковороди і забирає з собою той присмак сирого алкоголю, який би зіпсував соус, якби ви його не випарували на сильному вогні. Якщо вина немає, підійде сухий білий вермут або просто трохи води з краплею білого оцту — функція та сама: розморозити дно сковороди і додати кислинку.
Томатний соус — основа, яку ви, швидше за все, вже маєте готову чи з банки. Якщо він густий, не бійтеся розбавляти водою по ходу приготування фреґоли: вона забиратиме рідину, і соус має лишатися текучим, інакше паста почне присихати до дна раніше, ніж звариться всередині.
Пекоріно — овечий твердий сир, солоніший і гостріший за пармезан. Його додають у кінці, вже поза вогнем, і вимішують кілька хвилин руками з лопаткою, а не ложкою для розмішування супу — рух має бути енергійним, щоб сир розтопився в соусі рівномірно і стягнув його в кремову масу, а не збився грудками. Якщо пекоріно нема, підійде будь-який твердий солоний сир овечого чи коров'ячого молока без вираженої солодкості — пармезан теж працює, тільки смак вийде м'якший.
Олія — будь-яка рослинна без власного запаху, а краще оливкова, бо саме на ній тримається смак усієї засмажки з перших хвилин.
Петрушка наприкінці — не прикраса заради фото, а свіжість, яка розбиває жирність соусу і сиру. Подавайте одразу: фреґола, як і ризотто, доходить у тарілці, і якщо дати їй постояти, сир застигне, а зернина потягне з соусу останню вологу і стане сухуватою.
Ще від Liam Murphy
·