Фото від ШІКрем мусслін
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти

- 5 од. Яєчний жовток
- 160 г Цукор
- 30 г Борошно
- 20 г Кукурудзяний крохмаль
- 1 од. лимонна цедра або ванільний стручок або ваніль
- 500 мл Молоко
- 250 г Вершкове масло
Кроки
У каструлі з'єднайте яєчні жовтки з цукром і збийте ручним вінчиком. Додайте борошно та кукурудзяний крохмаль і збивайте далі, доки суміш не стане гладкою й однорідною.
В іншій каструлі нагрійте молоко разом з лимонною цедрою (або розрізаним навпіл стручком ванілі) майже до кипіння, не доводячи до бурхливого кипіння.
Процідіть гаряче молоко і тонкою цівкою влийте в суміш жовтків і цукру, енергійно помішуючи вінчиком.
Поставте каструлю на вогонь і, безперервно помішуючи, доведіть крем до кипіння. Проваріть кілька хвилин, щоб крем загуснув, потім зніміть з вогню.
Дайте крему охолонути 10 хвилин.
10 хвДодайте половину вершкового масла до теплого крему і добре перемішайте вінчиком. Накрийте харчовою плівкою впритул до поверхні.
Залиште крем охолоджуватися до кімнатної температури, потім протягом кількох хвилин збийте міксером до однорідності.
Додайте решту вершкового масла і продовжуйте збивати до гладкої й кремової текстури.
Залиште крем мусслін у холодильнику мінімум 1 годину, накритий харчовою плівкою впритул до поверхні.
Крем мусслін — це кондитерський крем на двох ногах. Перша нога — заварний крем, патісьєр, той самий, що й у еклерах. Друга нога — вершкове
масло, збите в нього, як у масляний крем для тортів. Разом виходить щось середнє: тримає форму краще, ніж патісьєр, але легше й ніжніше за звичайний масляний крем. Французи так і придумали — не вибирати між стабільністю і легкістю, а взяти обидві.
Вийде чи ні — питання температури масла і терпіння, більше нічого складного тут немає. Яйця з цукром і
крохмалем — це просто загусник, тут помилитись важко. А ось момент, коли в теплий заварний крем іде перша половина масла, а потім ще збивання другої — це і є вся механіка рецепта, і саме там люди або отримують крем, або отримують кашу з жиром зверху.
Дехто думає, що це просто «заварний крем плюс масло», аби щільніше було. Ні — тут масло не загущує, воно емульгується, тобто розбивається на мікрокраплі й утримується в кремі міксером, а не ложкою. Звідси й повітряна текстура, якої в звичайному патісьєрі немає.
На шість людей цього вистачить на торт середнього розміру або на начинку для десятка тістечок — крем ситний, багато не треба.
Жовтки — не для кольору, а для структури: вони містять лецитин, природний емульгатор, і саме завдяки йому крем потім приймає
масло, не розшаровуючись. П'ять штук на півлітра
молока — пропорція перевірена, менше — крем буде рідшим, більше — надто щільним, майже як заварний крем для еклерів без масла.
Борошно і
крохмаль працюють у парі не випадково. Борошно дає крему тіло й тримає форму при нарізанні торта, крохмаль — ту гладкість і блиск, яких чисто борошняний заварний крем ніколи не дасть. Якщо крохмалю вдома немає — замініть на таку саму кількість борошна, крем вийде трохи щільніший, і то вся різниця.
Молоко нагрівають майже до кипіння, але не кип'ятять — і це не примха. При такій температурі цедра або ваніль встигають віддати аромат жиру в молоці, а білок молока ще не починає згортатися у пластівці. Доведете до бурхливого кипіння — ризикуєте отримати молочну піну й присмак пригорілого дна, бо молоко з цукром і дрібними частинками цедри пригорає швидше, ніж чиста вода.
Тонка цівка молока в жовтки з постійним помішуванням — це темперування, звичайна охорона від яєчні. Жовток згортається вже при 70°C, а гаряче молоко легко переступає цю межу за секунду, якщо лити разом і не мішати. Тонка цівка розводить температурний удар на весь об'єм, а не б'є в одну точку.
Варіння крему до кипіння — момент, де крохмаль і борошно нарешті розкривають клейстеризаційну здатність: ланцюги крохмалю розкриваються й починають утримувати рідину, крем густіє на очах, з рідкого стає схожим на густий пудинг. Кілька хвилин кипіння після загустіння — не забаганка, а потрібні, щоб борошно втратило сирий смак, інакше крем нестиме присмак тіста.
Масло ділять навпіл невипадково. Перша половина йде в ще теплий крем — градусів 40, тепле на дотик, не гаряче — і розтоплюється в ньому, роблячи крем жирнішим і гладкішим, але ще рідким. Друга половина йде вже в охолоджений до кімнатної температури крем і збивається міксером — тут масло вже не тане, а збивається в тверду піну, утримуючи повітря. Якщо влити гаряче масло одразу все — воно просто розтопиться і крем потім ніколи не стане пухким, бо нема чому утримувати бульбашки повітря. Якщо ж охолодити крем занадто — до холодильної температури — масло замерзне грудками і крем розшаровується на очах, скільки не збивай.
Плівка в контакт на кожному етапі охолодження — не естетика, а захист від бляшки на поверхні: яєчно-молочна суміш з повітрям за кілька хвилин утворює плівку, яка потім лягає грудками в готовому кремі. Простий лайфхак для квартирної кухні — притиснути плівку прямо до поверхні крему, без повітряної подушки зверху, і бляшки не буде.
Година в холодильнику наприкінці — це вже не про безпеку, а про текстуру: масло в кремі має стабілізуватися, зібратися в кристалічну структуру, інакше крем на торті попливе від тепла рук чи кімнати. Тут терпіння — не формальність, а частина смаку: той, хто дістане крем через двадцять хвилин, отримає м'якший, менш стабільний результат, і буде думати, що щось зробив не так.
Ще від Liam Murphy
·