Фото від ШІОрекк'єте з песто з руколи, мигдалю і кедрових горіхів
Інгредієнти

- 400 г орекк’єте
- 70 г Рукола
- 50 г Мигдаль
- 40 г Кедровий горіх
- Оливкова олія за смаком
- Сіль за смаком
- 80 г Пекоріно романо натертий для песто; додатково для подачі
Кроки
Руколу вимити, обсушити й покласти в чашу блендера разом із щіпкою солі, збити до однорідності.
Додати мигдаль, кедрові горіхи, натертий пекоріно та оливкову олію, збити все до отримання кремового песто.
Відварити орекк'єте у підсоленому окропі до стану аль денте.
Відцідити пасту і перемішати з приготованим песто.
Подавати, посипавши зверху тертим пекоріно або грана падано.
Орекк'єте — це ж "вушка": форма, яку в Пулії ліпили вручну, притискаючи шматочок тіста пальцем прямо в чашечку. Чашечка ця не для краси — вона тримає соус, як ложка тримає суп. Із гладким песто на оливковій
олії це важливо: на звичайному пера песто стече на дно тарілки, а тут кожна паста приносить свою порцію соусу прямо до рота.
Песто з
руколи — це не "зелений соус загалом", а конкретна заміна базиліку там, де його мало або він не такий ароматний. Рукола гірчить і колеться на смак різкіше, тому
мигдаль і
пекоріно тут не просто "теж
горіхи й сир", а противага: мигдаль м'якший і солодший за кедрові, він глушить гіркоту, а сир додає
солі й жиру, які цю гіркоту огортають.
Вийде чи не вийде — залежить від двох речей. Перша: наскільки свіжа рукола, бо зів'яла дає тільки гіркоту без аромату. Друга: чи встигне паста "підхопити" песто теплом, а не варитися в ньому — бо соус сирий, він не готується, він просто нагрівається від пасти і стає кремовим, а не ріденьким чи зернистим.
Дехто каже — песто можна робити заздалго і зберігати днями. Ні, бо рукола, на відміну від базиліка, швидко темніє й набуває металевого присмаку від окислення — тут це страва "зробив і одразу з'їв", а не заготовка на тиждень.
Орекк'єте шукайте саме з твердих сортів пшениці — дюрум. Форма тут найважливіша, тому якщо такої пасти немає, беріть будь-яку коротку й виїмчасту — мушлі, фузіллі — головне, щоб у неї було "куди" збирати соус. Довга паста типу спагеті тут програє одразу: песто просто сповзе з гладкої поверхні.
Рукола — основа смаку, і тут головне не переплутати свіжу з перестиглою. Молода рукола пахне горіхово й трохи перцем, стара — б'є в ніс гостротою, як гірчиця. Якщо у вас саме така стара й гостра — зменшуйте її кількість і додавайте трохи більше
мигдалю, щоб витримати баланс.
Мигдаль краще брати без шкірки, бланшований — шкірка дає гірчинку, яка тут і так уже є від руколи, і подвоювати її не треба. Якщо мигдалю немає — грецький
горіх теж підійде, хоч він масніший і дасть трохи іншу текстуру, щільнішу.
Кедрові горіхи — це не смак, а якір: вони зв'язують
олію з усім іншим і дають ту ледь солодкувату жирність, яку в класичному песто дає базилік із оливковою олією разом. Замінити їх можна будь-яким горіхом без різкого власного запаху — фундук, той самий грецький — але не арахісом, він тут переб'є все своєю земляністю.
Пекоріно романо солоний і гострий сам по собі, тому додаткову
сіль у песто кладіть обережно — спочатку збийте все без неї, а сіль вже на смак. Якщо пекоріно немає, грана падано підійде, але він м'якший і менш солоний — тоді сіль доведеться докладати свідомо, а не "про всяк випадок".
Оливкову олію беріть будь-яку без вираженого власного присмаку гіркоти чи зелені — тут вона розчинник і зв'язка, а не окрема нота смаку, бо своїх нот у соусі вже вистачає.
Ще від Kofi Asante
·