Фото від ШІПаста казаречче з песто з руколи та волоських горіхів
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 400 г Казаречче
- 1 пучок Рукола
- 1 зубчик Часник
- 1 щіпка Сіль
- 50 г Волоський горіх
- 50 г Пекоріно романо
- 0.5 склянка Оливкова олія
Кроки
Волоські горіхи на кілька секунд занурте в киплячу воду, потім зніміть шкірку й обсушіть.
У блендері подрібніть руколу зі щіпкою крупної солі.
Додайте волоські горіхи, часник, пекоріно та оливкову олію і збийте до однорідного й легкого песто.
Пасту казаречче зваріть у великій кількості підсоленої води до стану аль денте, відцідіть.
У мисці змішайте гарячу пасту з песто.
Подавайте, присипавши зверху пекоріно.
Касаречче — це така паста-завитушка, скручена трубочкою з жолобком по боках. Форма тут не для краси: жолобок і скрутка тримають соус, який інакше стік би на дно тарілки. З гладким пером чи спагеті цей песто просто не затримається на поверхні — ви з'їсте окремо пасту, окремо соус на дні миски.
Соус тут холодний, не варений — і це головне, що вирішує, вийде страва чи ні. 
Руколу, 
горіхи, 
часник і сир ви не готуєте на вогні, а збиваєте в пасту, яку потім одружуєте з гарячими макаронами просто в мисці. Тепло йде від пасти — цього досить, щоб 
олія стала текучою, сир трохи розтанув і все з'єдналося в однорідну масу, а не лишилося крихтами на поверхні.
Горіхи ошпарюють окропом не заради смаку — заради шкірки. Вона гірчить і дає присмак, якого в хорошому песто бути не повинно. Кілька секунд у киплячій воді — шкірка відходить сама, трете пальцями, і горіх чистий, без того гіркуватого хвостика в післясмаку.
Рукола тут не «зелень для кольору», а основа смаку — гіркувата, трохи перчена. Якщо руколи немає або вона вам видається занадто різкою, половину можна замінити базиліком — вийде м'якіше, ближче до звичайного песто, але це вже інша страва, просто теж хороша.
Пекоріно — овечий сир, солоний і гострий. Якщо його нема, підійде будь-який твердий сир з вираженим смаком і витримкою — пармезан найближчий варіант, хоча характер у нього м'якший. М'яка молода сирна голова тут не спрацює: їй нема що дати соусу, крім жиру.
Олія в цьому рецепті — не фон, а те, що тримає все разом і несе аромат горіхів та часнику далі по язику. Беріть оливкову холодного віджиму з власним смаком — тут це на місці, бо соус не варять, і смак олії нікуди не випарується. Чистий рафінований варіант без запаху тут програє: йому нема чим доповнити пасту.
Часник — один зубчик, і цього досить. Він сирий, різкий, і в холодному соусі його гострота нікуди не дінеться, на відміну від смаженого. Хочете м'якше — зменшуйте кількість, а не компенсуйте чимось: часник тут не для аромату на другому плані, а для характеру.
Дехто каже — песто обов'язково робити в ступці, блендер нібито «вбиває» зелень. Ні, не вбиває: ступка просто давить клітини повільніше, блендер — швидше й коротшими імпульсами, щоб не перегрівати ніж і не пустити руколу в кашу з гірчинкою металу. Якщо не заганяти блендер на повну хвилину без зупинки, різниці на тарілці ви не відчуєте.
Пасту варіть у воді, солоній як море — це не примха, а спосіб, яким 
сіль потрапляє всередину тіста, а не лишається тільки на поверхні. Al dente перевіряється зубом, а не годинником: паста повинна чинити легкий опір, а не бути м'якою наскрізь. Відцідивши, не промивайте — крохмаль на поверхні допомагає соусу прилипнути, а не стекти.
Ще від Nora Vasquez
·