Фото від ШІФарфалле з грушею, фондю з горгондзоли та волоськими горіхами
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 120 г Горгонзола дольче
- 30 г Вершкове масло
- 100 г Жирні вершки
- 2 од. Груша
- Сіль за смаком
- Білий перець за смаком
- 400 г Фарфалле
- 2 ст. л. Пармезан
- 10 од. Волоський горіх
Кроки
Розтопіть 20 г вершкового масла у сковороді з високими бортами, додайте нарізану на шматочки горгондзолу дольче та рослинні вершки, перемішуючи до однорідного соусу.
У маленькій сковороді розтопіть 10 г вершкового масла і обсмажте нарізану дрібними кубиками грушу до м'якості.
Варіть фарфалле у великій кількості підсоленої киплячої води до стану аль денте.
Злийте воду з пасти та перекладіть фарфалле у сковороду з соусом горгондзола.
Додайте обсмажену грушу, пармезан та подрібнені волоські горіхи, присмачіть сіллю та білим перцем за смаком.
Добре перемішайте, швидко прогрійте все разом і подавайте одразу.
Горгондзола дольче — м'яка, вона сама топиться у вершках без зусиль з вашого боку, і це не фондю в класичному розумінні, а просто швидкий соус, якому дали гарну назву. 
Грушу тут не варять у вині й не томлять годинами — обсмажили кубиками, щоб вона трохи карамелізувалась і перестала бути сирою, це хвилини зо дві-три на сковороді, не більше. Головний ризик цієї страви не в соусі — він прощає майже все, — а в тому, щоб не передати пасту: альденте тут не примха, а необхідність, бо фарфалле ще раз прогріваються в гарячому соусі й доварюються вже там.
Дехто думає, що сир розтопити — це просто кинути його в сковорідку й чекати. Ні, бо горгондзола при сильному нагріві розшаровується: жир тікає окремо, білок стягується в нитки, і замість соусу ви отримаєте щось масне й гумове. Тому 
масло й вершки йдуть першими, а вогонь — такий, щоб вершки ледь булькали по краях, не кипіли бурхливо. Сир кладете вже в теплу рідину й дозволяєте йому розійтися самому.
Волоські 
горіхи сюди йдуть не для краси, а для контрасту: сир м'який, груша м'яка, паста м'яка — потрібно щось, що хрумтить, інакше страва їсться і забувається. Подрібнюйте їх грубо, ножем чи качалкою, не в комбайні — крихта з комбайна перетворюється на пил, а вам потрібні шматочки, які відчуваються на зубах.
Горгондзола дольче — ключове слово тут "дольче", солодка, молода. Вона м'якша за витриману п'янте і плавиться охочіше, без тієї гострої різкості, яку любить не кожен. Якщо у вас лише витримана горгондзола — зменшіть кількість грамів на третину і додайте трохи більше вершків, бо вона густіша й різкіша, інакше соус вийде занадто агресивним для груші. Загалом правило просте: будь-який м'який блакитний сир, який плавиться, а не кришиться — підійде, рокфор чи данаблю теж працюють, хоч і дадуть свій характер.
Рослинні вершки тут — не ідеологічний вибір, а практичний: вони стабільніші при нагріві, менше шансів, що соус розшарується. Якщо у вас звичайні вершки для готування 20% чи вище — беріть їх без вагань, різниця буде хіба у смаку, трохи вершковішому, не в техніці. Головне — не брати вершки для збивання з високим вмістом цукру, це вже інша історія.
Груша має бути трохи твердуватою, не тією м'якою й соковитою, яку їдять сирою просто так — вона розвалиться на сковороді в кашу. Тверда груша тримає форму кубика, а під дією тепла та масла її крохмаль і цукор встигають трохи підрум'янитись по краях, даючи той самий легкий карамельний присмак, заради якого її взагалі обсмажують. Якщо груші немає — яблуко кисло-солодкого сорту дасть схожий ефект, хоч аромат буде інший.
Пармезан тут додається вже в кінці, в гарячу пасту разом із соусом — не для того, щоб загустити, а щоб додати солоності й тієї горіхової нотки, яку дає витримка. Два столові ложки — це орієнтир, не догма: якщо горгондзола у вас вже солона й виразна, можна покласти менше, страва не постраждає.
Білий 
перець тут не випадковий — чорний дав би темні крапки на світлому соусі й трохи іншу, грубішу гостроту. Білий перець м'якший на смак і непомітний оком, що для вершкового соусу важливіше, ніж здається.
Варіть пасту у великій каструлі — вода повинна мати простір кипіти вільно, інакше фарфалле злипнуться краями до того, як потраплять у соус. Солона вода — це не забаганка, а єдиний момент, коли паста взагалі отримує 
сіль зсередини; досолити зовні потім так не вийде.
Ще від Inès Lambert
·