Фото від ШІСузамьєллі
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
Кроки
Змішайте борошно з мигдальним борошном, цукром, пісто та аміаком для випічки.
Додайте мед і вимішайте до однорідного м'якого тіста, схожого на пісочне.
Відділіть шматочки тіста вагою приблизно по 25 г.
Розкачайте кожен шматочок на слабо присипаній борошном поверхні, формуючи циліндрики довжиною 15-18 см.
Надайте тісту характерної форми літери S і викладайте сузамьєллі на лист, вистелений папером для випічки.
Покладіть по два мигдальних зернятка на кожне печиво.
Випікайте сузамьєллі при 180 градусах у звичайній духовці.
15 хвВийміть з духовки, дайте охолонути й затвердіти перед тим, як подавати або зберігати.
Сузамьєллі — це італійське різдвяне печиво у формі літери S, яке тримається не на яйцях і не на маслі, а на 
меду й амоніаку для випічки. Якщо ви чекаєте пухкого бісквітного тіста — забудьте, тут інша механіка: мед дає щільність і вологість, а не повітря, тому готове печиво нагадує тверду пряникову основу, а не здобу.
Вийде чи ні — залежить не від духовки, а від терпіння на етапі охолодження. Свіжовипечене сузамьєллі м'яке й ламке водночас, і якщо спробувати зняти його з листа гарячим — воно розвалиться. Це не брак рецепта, а нормальна фізика цукрово-медової маси: вона тверднe лише охолонувши, коли карамелізований 
цукор застигає й тримає форму.
Форма S — не примха, а спосіб впізнати печиво на столі серед інших: сузамьєллі історично пекли партіями на свята, і літера одразу казала, що це. Тут немає містики, є звичайна логістика base на ярмарку.
Борошно тут — каркас, не головний герой. Його стільки ж, скільки меду, і це свідомо: забагато борошна — і тісто стане сухим піском, який кришиться в руках ще до духовки. Якщо у вас борошно слабке (низькобілкове, кондитерське) — тісто вийде ніжнішим, і циліндрики легше рватимуться при розкачуванні, тож присипайте поверхню скупо, лише щоб не липло.
Мигдальне борошно дає смак і трохи жиру — це не замінник основного борошна, а добавка, яка не дає печиву стати просто твердим пряником. Без нього можна обійтись, замінивши іншим горіховим борошном з нейтральним смаком, але тоді зникне та легка гіркувата нотка, яку дає саме 
мигдаль.
Мед — тут не підсолоджувач, а зв'язуюча речовина і консервант одночасно: цукри в меді притягують вологу з повітря, тому сузамьєллі довго не черствіє, на відміну від звичайного печива на яйцях. Беріть різнотравний, бо монофлорний (скажімо, липовий) дасть занадто виражений власний присмак, який переб'є решту смаків. Дехто каже — мед при випічці втрачає всі корисні властивості. Можливо й так, але тут він не для користі, а для структури тіста, і в цьому сенсі температура випічки якраз і потрібна.
Пісто (анісова чи інша пряна есенція, залежно від регіону) — це аромат, який не відчувається прямо, а впізнається після. Якщо такого інгредієнта у вас немає, підійде будь-яка пряність з різким ефірним запахом у малій кількості — зірчастий аніс мелений, наприклад, — головне не перестаратись, бо тут важлива ледь вловима нота, а не смак навпростець.
Амоніак для випічки (в Україні рідкісний гість, частіше відомий як "оленячий ріг") працює інакше, ніж звичайна сода: він розкладається при нагріванні повністю і без залишку, даючи печиву особливу розсипчасту текстуру без металевого присмаку соди. Замінити содою можна, але текстура зміниться — вийде щільніше й трохи інакше на зламі. Якщо у вас закрите приміщення й погана вентиляція — провітріть кухню під час випічки, бо запах аміаку в перші хвилини різкий, хоч у готовому печиві від нього не лишається й сліду.
Мигдальні зернятка зверху — не лише прикраса, а орієнтир розміру порції: два на кожну S, і одразу видно, що печиво не вкрадено з сусіднього деко. Тут доречна проста кухонна логіка: прикраса, яка водночас і міра.
Ще від Nora Vasquez
·