Фото від ШІСпаржа з черемшею та збитою ікрою морського черта
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 12 од. Спаржа
- 12 од. Спаржа
- 1 ч. л. Вершкове масло
- 10 од. Черемша
- 50 мл Оливкова олія
- 100 мл Крем-фреш 38%
- 100 мл Ікра стінбідера (морської рибки) можна не використовувати
- 1 жменя Кріп
- Сіль
- Чорний перець
Кроки
Покладіть черемшу та олію в блендер або міні-подрібнювач і збийте до зеленої черемшевої олії.
1 хвОчистіть білу спаржу та відламайте найнижчу волокнисту частину.
3 хвПриготуйте білу спаржу на пару над киплячою злегка підсоленою водою 3-4 хвилини.
3 хвВідламайте найнижчу волокнисту частину зеленої спаржі та швидко обсмажте її у вершковому маслі на гарячій сковороді протягом 1 хвилини.
1 хвПокладіть ікру стінбідера на шматок кухонного рушника, щоб прибрати зайву вологу, а потім змішайте її з крем-фреш і за бажанням 1 ч. л. дрібно нарубаного кропу.
3 хвЯкщо сезон ікри стінбідера закінчився, просто подавайте з крем-фреш, змішаним з кропом, сіллю та перцем.
Розріжте спаржу навпіл на дві рівні частини та викладіть, чергуючи білу та зелену, як на фото.
2 хвПокладіть зверху 1 ст. л. крем-фреш або ікри з крем-фреш, скропіть черемшевою олією та посипте пластівцями солі й свіжомеленим перцем.
1 хв
Спаржа — це овоч, який карає за неуважність одразу і без пояснень. Недоварите — жуєте деревну тріску, переварите — отримуєте зелену чи білу кашу без форми. Увесь рецепт тримається на тому, щоб упіймати той вузький момент, коли стебло вже м'яке, але ще пам'ятає, що було стеблом.
Білу й зелену спаржу тут не просто змішують для краси — це два різних овочі з різною долею до того, як потрапили на тарілку. Біла росте під землею, під насипаним гребенем, без сонця — тому бліда і трохи гірка, її обов'язково чистять і варять у воді. Зелена росте на світлі, шкірка в неї тонка, гіркоти менше — її досить обсмажити хвилину-дві на
маслі. Переплутаєте технологію — біла залишиться твердою, а зелена розвариться в ганчірку.
Друга частина — те, що робить страву стравою, а не просто гарніром: черемшева
олія і збита з
ікрою сметана. Тут жодної варки, тільки збити блендером і притиснути рушником зайву воду з ікри. Це той рідкісний випадок, коли найскладніша на вигляд частина насправді найпростіша — головне не поспішати з текстурою.
Вийде чи ні — вирішується на кухні до того, як спаржа опиниться в каструлі: наскільки чисто ви її почистили і наскільки точно впіймали момент готовності. Решта — складання на тарілці, тут помилитися важко.
Черемша тут не прикраса і не данина моді на дикі трави — це та сама цибулево-часникова гострота, яку колись брали з лісу, бо справжня цибуля до весни в льоху вже чи пророщена, чи зогнила. Зараз її купують заради смаку, а не нестачі, але принцип той самий: дешевий весняний листок дає гостроту, яку дорогий часник дає важчою і довшою. Збиваєте її з
олією буквально хвилину — довше не треба, бо мета не паста, а рідка зелена олія, яка стікає з ложки. Якщо черемші немає — підійде будь-яка зелень з виразним смаком і запахом,
кріп із часточкою часнику впорається не гірше, просто буде інша розмова.
Про білу
спаржу міф живе окремий: дехто вважає, що чистити її — забаганка ресторанів. Ні, це не забаганка. Шкірка білої спаржі груба й гірка, бо стебло росло в темряві під насипаним гребенем землі і наростило захисну оболонку, як рослина, що не бачила сонця і береже вологу. Не зчистите — гіркота залишиться на зубах навіть після варіння. Чистите від голівки донизу, а не навпаки, бо голівка ніжна і там шкірка тонша — зайвим рухом ножа її легко зідрати разом із суттю.
Варите спаржу у воді, яка ледь підсолена і ледь кипить — не бурхливий окріп, а такий, що раз у раз хитається. Готовність перевіряєте не годинником, а кінчиком ножа: він має входити в стебло з легким опором, як у варену картоплю, а не протикати повітря. Витягли рано — їсте сирий овоч із варним смаком, пропустили момент — отримали ганчірку. Нижню частину стебла відламуєте руками, а не відрізаєте ножем: вона сама зламається там, де волокна закінчуються і починається їстівна частина, ніж цього не відчуває.
Зелена спаржа іншої натури: росте на світлі, шкірка тонка, гіркоти мало — її варити у воді сенсу немає, вона там просто розм'якне без користі. На гарячій сковороді з ложкою
масла вона за хвилину встигає взяти той горіховий присмак, який дає підсмажений білок і цукор на поверхні, а всередині лишається з хрусткістю. Масло тут не випадкове — воно підгорає повільніше олії і дає смак горіха на самій спаржі, а не просто мастить сковорідку.
Ікру морського чорта кладуть на рушник не для краси рецепту, а тому, що ікра і зайва волога — вороги збитої текстури: сметана з мокрою ікрою потече, а не триматиметься ложкою. Якщо ікри немає, рецепт прямо каже — можна обійтися, і це не компроміс, а чесна заміна: сама по собі сметана з кропом і
сіллю вже дає соус, просто не з рибним акцентом. Головне в сметані — жирність ближче до 38%, бо пісна сметана від збивання просто розрідиться, а не стане стійкою.
Складання — остання і найлегша частина: чергуєте білу й зелену спаржу не заради орнаменту, а щоб на тарілці був контраст кольору й смаку в кожному шматку. Сіль кладете крупинками в самому кінці, а не розчиняєте заздалегідь — хрустка крупинка солі на язиці дає інший ефект, ніж та сама сіль, розчинена в соусі.
Ще від Nadia Yilmaz
·