Фото від ШІПаста фарфалле з грушею, горгондзолою та волоським горіхом
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 400 г Фарфалле
- 150 г Горгонзола дольче
- 30 г Вершкове масло
- 2 од. Груша
- Пармезан
- 50 г Волоський горіх
- 2 ст. л. Молоко
- Сіль
- Чорний перець
Кроки
На сковороді розтопити вершкове масло і обсмажити грушу до м'якості, стежачи, щоб вона не розпалася.
Додати горгондзолу дольче та молоко і на слабкому вогні розтопити сир до однорідного соусу.
Змолоти чорний перець, викласти відварену до стану аль денте пасту на сковороду, перемішати з пармезаном і посипати волоським горіхом.
Паста, яка вирішує одну задачу: що робити, коли в холодильнику лежить шматок 
горгондзоли, а гостре сирне амбре лякає навіть тих, хто любить сир. 
Груша тут не для краси — вона розводить гостроту сиру своєю солодкістю, і соус перестає бути «на любителя», стає оксамитовим для всіх.
Вийде — якщо не поспішати на другому кроці. Горгондзола дольче топиться легко, вона м'якша за звичайну, але при сильному вогні сир розшаровується: жир тікає окремо, білок стягується в крихту. Ви побачите не соус, а каламуть із жирними очима зверху. Вогонь має бути таким, щоб 
молоко в сковороді ледь тремтіло, а не булькало.
Не вийде — якщо грушу перетримати на першому кроці. Вона м'якшає швидко, межа між «піддалася вогню» і «перетворилась на пюре» тонка. Дивіться на шматочки: вони повинні тримати форму, коли ви їх перевертаєте лопаткою, і трохи пружинити під нею. Якщо вона вже м'яка на вигляд і тане від дотику — все, пізно, знімайте з вогню зараз.
Горгондзола дольче — ключове слово тут «дольче», солодка. Є ще горгондзола піканте, вона старша, гостріша і солоніша, і для цього соусу вона важка: груша її вже не вирівняє, вийде занадто різко. Якщо у вас тільки піканте — зменшіть кількість грамів на третину і додайте трохи більше молока, щоб розбавити силу смаку, а не ховати її.
Груша — беріть тверду, не перестиглу. М'яка груша в руках розвалюється ще до сковороди, а вам потрібні шматочки, які тримають форму хвилину-дві під вогнем. Якщо груш немає — яблуко кисло-солодкого сорту підійде, тільки не найкисліше: кислота тут має бути тихою нотою, а не перекривати сир.
Волоський 
горіх кладеться в кінці, сирим, тільки подрібненим. Дехто підсмажує горіхи заздалегідь на сухій сковороді — ні, тут цього не треба: гіркуватий присмак обсмаженого горіха і без того жирний соус перетворять на важку страву. Сирий горіх дає хрускіт і свіжість, яких бракує м'якому соусу.
Молоко — не вершки. Вершки зробили б соус густим і важким, а тут потрібна текучість, щоб він обліпив пасту тонко, а не ліг грудкою. Якщо вдома тільки вершки — розбавте їх водою навпіл, вийде приблизно та сама жирність, що в молоці.
Пармезан додається вже на теплу пасту, не на вогонь. На прямому жарі він тягнеться нитками й збивається в грудку — знайома історія для тих, хто колись сипав сир просто в сковороду з соусом. Перемішуйте пасту з сиром поза вогнем, тоді він розтопиться рівномірно, від залишкового тепла самої пасти і сковороди.
Пасту відварюйте в підсоленій воді до аль денте — це той момент, коли шматочок на зуб ще чинить легкий опір у самій середині, не крихкий, не м'який наскрізь. Перекладайте її одразу зі шумівкою чи друшляком на сковороду з соусом, трохи водяної вологи на пасті — це не недолік, вона допоможе соусу зчепитися з фарфалле, а не стекти на дно тарілки.
Ще від Inès Lambert
·