Фото від ШІФарфалле з песто з волоського горіха та базиліка
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 400 г Коротка паста
- 1 зубчик Часник за бажанням
- 40 г Пекоріно романо
- 50 г Волоський горіх
- 1/2 склянка Оливкова олія
- Сіль за смаком
- 1 пучок Базилік
- 3-4 листки Петрушка
Кроки
Поки варяться фарфалле, покладіть у чашу блендера базилік, петрушку і щіпку солі.
Подрібніть, додайте волоський горіх, пекоріно, часник і оливкову олію та продовжуйте збивати до однорідного кремового песто.
Відкиньте пасту на друшляк, заправте песто з волоського горіха та базиліка, за потреби додайте ложку води від варіння пасти, і подавайте.
Песто — це спосіб зберегти літо в банці, а не рецепт, який треба готувати на вогні. Тут нічого не смажиться і не варитися, окрім самих фарфалле. Увесь механізм страви в одному: встигнути подрібнити 
базилік з 
горіхом і сиром так, щоб 
олія не пустила його в гіркоту, і попасти пастою в правильний момент — ще з жорсткуватою серединкою, бо вона дійде вже в мисці з соусом і водою з-під варіння.
Цільнозернові фарфалле тут не випадково — вони тримають форму й трохи жорсткіший до зубів смак, який не розчиняється під жирним песто, а, навпаки, з ним сперечається. Якщо візьмете звичайні, нічого страшного не станеться, просто смак буде м'якший, більш «однокольоровий».
Вийде — якщо встигнете: паста варитись довше за те, поки блендер подрібнить зелень. Не вийде — якщо передержите пасту до м'якого «кашоподібного» стану (тоді й соус не врятує) або переб'єте песто в блендері до гарячого пюре — базилік від тертя й нагріву чорніє і гіркне, і це вже не виправити жодним сиром.
Базилік — головний і єдиний герой, тому беріть цілий пучок, а не пару листочків із підвіконня. 
Петрушки тут мало, 3-4 листки, і її роль скромна — забрати в базиліка зайву «парфумерність», трохи заземлити смак. Без петрушки теж буде песто, просто одномірне, гучніше по аромату, тихіше по смаку.
Волоський горіх замінив тут класичний кедровий — і це не збіднення рецепта, а економіка: кедровий горіх дорогий і швидко гіркне від зберігання, волоський дешевший і дає схожу масляність. Будь-який горіх без власного різкого запаху з тонкою шкіркою (яку варто злегка обсмажити або хоча б підсушити, щоб прибрати сирість) підійде — фундук, наприклад, теж не буде зрадою.
Пекоріно-романо — сир із овечого молока, солоніший і гостріший за звичну пармезан. Якщо його немає, беріть будь-який твердий сир тривалого визрівання з вираженою солоністю — пармезан підійде, тільки додайте трохи більше 
солі окремо, бо він м'якший по характеру.
Часник — за бажанням, і це не формальність, а правильна підказка: один зубчик тут легко заб'є весь інший аромат, якщо він свіжий і гострий. Хочете чистий смак базиліка — пропустіть його зовсім.
Оливкова олія — та, що без власного запаху, тут не підійде: вона і є частиною смаку, а не просто зв'язувальна речовина. Беріть ту, що пахне, навіть якщо не найдорожчу. Якщо олії шкода, замінити можна будь-якою рослинною без різкого запаху, але тоді це вже буде не песто, а щось своє, схоже за консистенцією.
Ложка води від варіння пасти в кінці — не забаганка, а механіка: крохмаль у цій воді робить соус слизьким у хорошому сенсі, він обгортає пасту замість того, щоб стекти на дно тарілки. Дехто каже — досить і олії з песто, вода лишня. Ні, бо чисте песто без крохмалю лягає нерівно, кавалками, і фарфалле виходять то сухі, то жирні, а з ложкою відварної води все розходиться рівномірно, по всій поверхні.
Ще від Tomás Ferreira
·