М'які фокачиниФото від ШІ

М'які фокачини

Порцій: 8 Підготовка 180 хв Приготування 30 хв Випічка

Інгредієнти

М'які фокачини — інгредієнти: Борошно дурум, борошно манітоба, Дріжджі, Вода, Молоко, Оливкова олія

Кроки

  1. Просіюємо борошно дурум і манітоба та перекладаємо в чашу міксера зі спіраллю на низькій швидкості.

  2. Поступово додаємо подрібнені дріжджі, цукор, молоко та сіль.

  3. Невеликими порціями вливаємо воду та оливкову олію, вимішуючи до однорідної кулі.

  4. Переносимо на стільницю й складаємо тісто кілька разів, формуючи кулю.

  5. Кладемо в змащену оливковою олією миску, накриваємо плівкою і залишаємо підніматися при кімнатній температурі щонайменше 2 години.

  6. Ділимо тісто на шматки по 65-70 г, формуємо кульки, акуратно складаючи краї.

  7. Перекладаємо на деко з папером, змащуємо сумішшю води й олії, накриваємо плівкою і залишаємо підніматися 1 годину.

    60 хв
  8. Пальцями розплощуємо кожну кульку до фокачини діаметром близько 10 см.

  9. Викладаємо на фокачини оливки й помідори черрі, приправлені олією, сіллю й орегано.

  10. Випікаємо при 200 градусах з конвекцією близько 15-20 хвилин або при 220 градусах без конвекції близько 30 хвилин.

    20 хв
  11. Готові фокачини змащуємо водою з оливковою олією для м'якості.

Фокачина — це не хліб і не пиріг, а компроміс між тим і тим: тісто, яке хочуть зробити пухким і водночас вологим усередині. Два борошна тут не для краси — дурум дає структуру й той жовтуватий, трохи пісковий смак, манітоба (сильне канадське борошно з високим вмістом білка) тягне клейковину так, щоб тісто не рвалося, коли ви будете розтягувати його пальцями. Без цього дуету фокачина або кришиться, або стає гумовою — третього не дано.

Вирішальний момент тут не духовка, а два підйоми тіста до неї. Перший — довгий, другий — короткий, і це не забаганка, а розподіл роботи: перший підйом будує структуру через усе тісто, другий — вже тільки всередині кожної кульки, перед тим як ви її розплощите. Якщо скоротити перший підйом, сподіваючись надолужити другим — не вийде, бо другий підйом короткий і великих бульбашок повітря просто не встигне народити.

Дехто вважає, що фокачину треба розкочувати качалкою, щоб тісто було рівним. Ні, бо качалка вибиває з тіста саме те повітря, яке два підйоми в нього вкладали. Пальцями — не з лінощів, а тому що пальці просто продавлюють ямки, не ламаючи бульбашки по краях, і тому фокачина лишається пухкою, а не плоскою коржиною.

Олія наприкінці — не прикраса і не блиск заради фото. Вона тримає вологу, яка інакше вийшла б парою в перші хвилини після духовки, і скоринка, яка щойно була хрумкою, за годину стала б твердою, як підошва.

Дріжджів тут небагато, і це свідомий вибір, а не економія: 10 г на майже кілограм тіста — це розрахунок на довгий, повільний перший підйом. Якщо дріжджів насипати більше, тісто підніметься швидше, але смак буде простий, дріжджовий, без тієї легкої кислинки, яку дає бродіння в часі. Терпіння тут — не чеснота заради чесноти, а буквально інгредієнт смаку: пропустите дві години — отримаєте інший хліб, не гірший і не кращий, просто інший.

Якщо манітоби у вас немає — не біда, шукайте будь-яке борошно з високим вмістом білка (12-13%+), яке продається як "хлібне" чи "для піци". Головне — не замінювати все звичайним борошном для тортів: клейковини в ньому мало, і тісто просто не втримає форму, коли ви будете розтягувати кульки в коржики.

Молока тут мало, 50 г на весь обсяг, і воно не для смаку, а для м'якості скоринки — молочний цукор карамелізується інакше, ніж тісто на самій воді, і скоринка виходить не хрумка, як у хлібі, а м'яко-рум'яна. Якщо молока немає під рукою — замініть водою, фокачина не розвалиться, просто скоринка буде трохи іншою, суворішою.

Сіль і цукор додаються разом із дріжджами на одному етапі, але працюють по-різному: цукор — їжа для дріжджів у перші хвилини, поки ферментація ще не розігналась, сіль — навпаки, стримує дріжджі, щоб вони не рвонули занадто швидко і не виснажились до кінця підйому. Тому їх і не змішують із дріжджами впритул — розводять по чаші.

Оливкова олія в тісті (а не тільки зверху) — це про текстуру, а не про італійський колорит. Жир обволікає нитки клейковини й не дає їм з'єднуватися занадто щільно, тому м'якушка лишається ніжною, а не каучуковою. Будь-яка олія без власного вираженого запаху тут підійде, якщо олив'яної шкода — соняшникова рафінована спрацює майже так само, хоча смаку середземномор'я, звісно, не додасть.

Оливки й черрі кладуться не для кольору, а тому що у фокачини як формату немає начинки всередині — усе навантаження смаку лежить зверху, і сіль з оливок разом із кислинкою помідорів компенсують прісність самого тіста. Якщо черрі немає — беріть звичайні помідори, просто ріжте дрібніше, щоб вони встигли підв'ялитись у духовці, а не лишились сирими шматками на готовому тісті.

Температуру випічки дають у двох варіантах — з конвекцією і без — і це не розбіжність рецепта, а чесне визнання: духовки в квартирах різні, і фен у духовці жене гаряче повітря активніше, тому за нижчої температури фокачина пропікається так само. Орієнтуйтесь не на хвилини, а на колір: верх має піти в рум'яно-золотий, і краї трохи підніматися — тоді готово, а 20 чи 30 хвилин — то вже залежить від вашої духовки, а не від рецепта.

Ще від Liam Murphy

·

Поскаржитись на рецепт hello@fridge.menu