Фото від ШІМ'які фокачини
Інгредієнти

- 400 г Борошно дурум
- 180 г борошно манітоба
- 10 г Дріжджі
- 230 мл Вода
- 50 г Молоко
- 110 г Оливкова олія
- 12 г Сіль
- 3 г Цукор
- 80 г Оливки чорні та зелені
- 8-10 од. помідори черрі
Кроки
Просіюємо борошно дурум і манітоба та перекладаємо в чашу міксера зі спіраллю на низькій швидкості.
Поступово додаємо подрібнені дріжджі, цукор, молоко та сіль.
Невеликими порціями вливаємо воду та оливкову олію, вимішуючи до однорідної кулі.
Переносимо на стільницю й складаємо тісто кілька разів, формуючи кулю.
Кладемо в змащену оливковою олією миску, накриваємо плівкою і залишаємо підніматися при кімнатній температурі щонайменше 2 години.
Ділимо тісто на шматки по 65-70 г, формуємо кульки, акуратно складаючи краї.
Перекладаємо на деко з папером, змащуємо сумішшю води й олії, накриваємо плівкою і залишаємо підніматися 1 годину.
60 хвПальцями розплощуємо кожну кульку до фокачини діаметром близько 10 см.
Викладаємо на фокачини оливки й помідори черрі, приправлені олією, сіллю й орегано.
Випікаємо при 200 градусах з конвекцією близько 15-20 хвилин або при 220 градусах без конвекції близько 30 хвилин.
20 хвГотові фокачини змащуємо водою з оливковою олією для м'якості.
Фокачина — це не хліб і не пиріг, а компроміс між тим і тим: тісто, яке хочуть зробити пухким і водночас вологим усередині. Два
борошна тут не для краси — дурум дає структуру й той жовтуватий, трохи пісковий смак, манітоба (сильне канадське борошно з високим вмістом білка) тягне клейковину так, щоб тісто не рвалося, коли ви будете розтягувати його пальцями. Без цього дуету фокачина або кришиться, або стає гумовою — третього не дано.
Вирішальний момент тут не духовка, а два підйоми тіста до неї. Перший — довгий, другий — короткий, і це не забаганка, а розподіл роботи: перший підйом будує структуру через усе тісто, другий — вже тільки всередині кожної кульки, перед тим як ви її розплощите. Якщо скоротити перший підйом, сподіваючись надолужити другим — не вийде, бо другий підйом короткий і великих бульбашок повітря просто не встигне народити.
Дехто вважає, що фокачину треба розкочувати качалкою, щоб тісто було рівним. Ні, бо качалка вибиває з тіста саме те повітря, яке два підйоми в нього вкладали. Пальцями — не з лінощів, а тому що пальці просто продавлюють ямки, не ламаючи бульбашки по краях, і тому фокачина лишається пухкою, а не плоскою коржиною.
Олія наприкінці — не прикраса і не блиск заради фото. Вона тримає вологу, яка інакше вийшла б парою в перші хвилини після духовки, і скоринка, яка щойно була хрумкою, за годину стала б твердою, як підошва.
Дріжджів тут небагато, і це свідомий вибір, а не економія: 10 г на майже кілограм тіста — це розрахунок на довгий, повільний перший підйом. Якщо дріжджів насипати більше, тісто підніметься швидше, але смак буде простий, дріжджовий, без тієї легкої кислинки, яку дає бродіння в часі. Терпіння тут — не чеснота заради чесноти, а буквально інгредієнт смаку: пропустите дві години — отримаєте інший хліб, не гірший і не кращий, просто інший.
Якщо манітоби у вас немає — не біда, шукайте будь-яке
борошно з високим вмістом білка (12-13%+), яке продається як "хлібне" чи "для піци". Головне — не замінювати все звичайним борошном для тортів: клейковини в ньому мало, і тісто просто не втримає форму, коли ви будете розтягувати кульки в коржики.
Молока тут мало, 50 г на весь обсяг, і воно не для смаку, а для м'якості скоринки — молочний
цукор карамелізується інакше, ніж тісто на самій
воді, і скоринка виходить не хрумка, як у хлібі, а м'яко-рум'яна. Якщо молока немає під рукою — замініть водою, фокачина не розвалиться, просто скоринка буде трохи іншою, суворішою.
Сіль і цукор додаються разом із дріжджами на одному етапі, але працюють по-різному: цукор — їжа для дріжджів у перші хвилини, поки ферментація ще не розігналась, сіль — навпаки, стримує дріжджі, щоб вони не рвонули занадто швидко і не виснажились до кінця підйому. Тому їх і не змішують із дріжджами впритул — розводять по чаші.
Оливкова
олія в тісті (а не тільки зверху) — це про текстуру, а не про італійський колорит. Жир обволікає нитки клейковини й не дає їм з'єднуватися занадто щільно, тому м'якушка лишається ніжною, а не каучуковою. Будь-яка олія без власного вираженого запаху тут підійде, якщо олив'яної шкода — соняшникова рафінована спрацює майже так само, хоча смаку середземномор'я, звісно, не додасть.
Оливки й черрі кладуться не для кольору, а тому що у фокачини як формату немає начинки всередині — усе навантаження смаку лежить зверху, і сіль з оливок разом із кислинкою помідорів компенсують прісність самого тіста. Якщо черрі немає — беріть звичайні помідори, просто ріжте дрібніше, щоб вони встигли підв'ялитись у духовці, а не лишились сирими шматками на готовому тісті.
Температуру випічки дають у двох варіантах — з конвекцією і без — і це не розбіжність рецепта, а чесне визнання: духовки в квартирах різні, і фен у духовці жене гаряче повітря активніше, тому за нижчої температури фокачина пропікається так само. Орієнтуйтесь не на хвилини, а на колір: верх має піти в рум'яно-золотий, і краї трохи підніматися — тоді готово, а 20 чи 30 хвилин — то вже залежить від вашої духовки, а не від рецепта.
Ще від Liam Murphy
·