Фото від ШІФузіллі з песто з базиліка, помідорами черрі піккаділлі та волоськими горіхами
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 400 г Фузіллі
- 1 пучок Базилік
- 1 зубчик Часник
- 40 г Волоський горіх
- Оливкова олія за смаком
- 10 од. Очищені помідори черрі
- 50 г Пармезан
- Сіль за смаком
- Білий перець за смаком
Кроки
Відварити фузіллі до готовності.
Покласти в чашу блендера базилік, волоський горіх і щіпку солі та збити до однорідності.
Додати помідори черрі піккаділлі, пармезан, часник, свіжомелений білий перець і оливкову олію та збивати до густої, однорідної консистенції.
Відцідити пасту, перекласти в супницю, додати приготований соус песто і влити ложку води з пасти.
Песто — це спосіб зберегти літо в банці, не варячи його. 
Базилік від нагрівання чорніє і втрачає той гострий, трохи перцевий дух, тому все, що в соус іде — йде сирим, під ніж блендера, а не на вогонь. Звідси й уся логіка рецепта: ніхто нічого не тушкує, просто перемелюють.
Тут різновид з 
горіхом замість класичного кедрового — волоський горіх дешевший і в наших широтах росте сам, а смак дає схожий: жирність і легку гіркуватість, яка тримає баланс проти кислинки помідора і 
солі 
пармезану. Піккаділлі сюди взяли не для краси: ці черрі м'якші й соковитіші за звичайні, легко даються блендеру, не потребуючи додаткової рідини.
Дехто каже — песто треба робити в кам'яній ступці, бо блендер «б'є» зелень і вона гіркне. Ні, базилік гіркне від нагрівання леза, що крутиться занадто довго, а не від самого факту металу. Коротка пульсація імпульсами, а не безкінечна робота на максимум — і гіркоти не буде, хоч ступки вдома немає.
Вийде чи ні — питання не майстерності, а температури пасти в момент змішування. Гаряча фузіллі варить сирий 
часник у соусі й базилік тьмяніє — соус з яскраво-зеленого стане болотяним. Відцідити й трохи охолодити паузою на тарілці — ось і весь секрет, що розрізняє свіжий соус від присмаженого.
Базилік беріть пучком з листям, а не стеблами — стебло деревяніє і дає гіркоту, тому обламуйте листя руками, стебла в компост чи бульйон, не в блендер. Якщо базилік зів'ялий — ще не привід відмовлятись: гіркота від в'ялості менша проблема, ніж від перегріву під час збивання.
Часник — один зубець, і це не помилка друку: сирий часник у холодному соусі відчувається різкіше, ніж у смаженому, тож тут його не більше, а менше, ніж ви звикли класти в гарячі страви. Якщо зубець старий, з зеленим ростком усередині — виріжте цей росток, він гірчить.
Волоський горіх можна замінити будь-яким горіхом з високим вмістом масла і без різкого власного запаху — кедровий класичний, фундук чи навіть гарбузове сім'я теж підуть, головне щоб горіх дав жирність, а не сухість. Перед збиванням горіх можна недовго підсушити на сухій сковороді — це прибирає сирий присмак шкірки, хоч рецепт цього й не вимагає, це вже ваша воля.
Піккаділлі — сорт черрі з тоншою шкіркою і більшою соковитістю, тому вони легко перемелюються без додавання води чи 
олії для рідини. Якщо таких не знайшли — підійде будь-який стиглий черрі, мʼякший на дотик, а не твердий: тверді сорти доведеться довше збивати, і там уже олія стане в поміч, щоб маса пішла однорідно.
Пармезан давайте твердий, витриманий — не той м'який сирок, що тане від тепла долоні. Твердий сир тут не плавиться, а розтирається дрібною крупкою, тримаючи соус густим без зайвої рідини. Якщо пармезану немає — будь-який твердий солоний сир тривалого дозрівання підійде, але тоді сіль у рецепті зменшуйте, бо такі сири самі по собі солоні.
Ложка води з-під пасти в кінці — не формальність для краси, а спосіб звʼязати олійний соус із крохмалистою водою пасти так, щоб песто обліпило кожну спіральку фузіллі, а не лишилось лужею на дні тарілки. Без цієї ложки соус і паста живуть окремим життям, з нею — стають одним цілим.
Ще від Matteo Brandt
·