Фото від ШІПіца неаполітанська
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти

- 600 г Борошно W 260-270
- 370 мл Вода
- 2 г Дріжджі
- 10 г Сіль
- Консервовані рублені томати за смаком
- Базилік за смаком
- Фіор ді латте за смаком
- Оливкова олія за смаком
Кроки
Розчинити дріжджі у воді за кімнатної температури. Висипати борошно в чашу міксера, встановити спіральний гак і вмикати на низькій швидкості для перемішування. Додати сіль і поступово вливати воду з дріжджами, збільшуючи швидкість.
Місити до щільного, гладкого тіста, яке відстане від стінок чаші.
Накрити чашу з тістом харчовою плівкою і залишити підійматися за кімнатної температури у сухому місці без протягів.
60 хвПеренести тісто на робочу поверхню, складити його руками кілька разів і повернути в чашу, змащену оливковою олією. Накрити плівкою або рушником і залишити підійматися.
60 хвРозділити тісто на 4 рівні частини, сформувати кожну в кульку. Викласти в контейнер з борошном, закрити і залишити підійматися при температурі близько 25 градусів.
240 хвРозтягнути один шматок тіста руками, натискаючи пальцями від центру до країв, перевертати і обертати, формуючи диск тонший у центрі з бортиком 1-2 см. Діаметр має бути 22-35 см.
Викласти на тісто подрібнені консервовані томати, свіжий базилік та моцареллу. Перенести на лопату і випікати при 400 градусах, часто обертаючи для рівномірного пропікання.
Якщо використовується звичайна духовка, випікати на максимальній температурі 10-12 хвилин на пательні з шамоту.
11 хв
Неаполітанська піца — це не рецепт про начинку, а рецепт про тісто. Усе, що на ньому лежить — томати, моцарела,
базилік — просте й швидке. Складність тут в іншому: як із
борошна,
води,
дріжджів і
солі отримати тісто, яке за дев'ять хвилин у пекельній спеці стане легким, з бульбашками по краю, а не плоскою сухою коржиною.
Вийде чи ні — вирішується не в духовці, а задовго до неї. Два грами дріжджів на понад півкіло борошна — це мало, і це навмисно. Мало дріжджів означає повільне бродіння, а повільне бродіння — це той самий смак, заради якого й городять city. Швидко — значить дріжджами, а не часом, і тоді тісто пахне дріжджами, а не хлібом.
У звичайній квартирній духовці максимум, який вона видає, — це десь 250-300 градусів, а неаполітанська піца хоче 400 і вище, і за хвилину-дві готова. У нас так не вийде — і це не привід засмучуватись, а привід чесно собі сказати: ми робимо домашній варіант цієї піци, а не копію неаполітанської пекарні. Шамотна пательня в духовці — це милиця, яка частково заміняє розпечений під каменю.
Борошно беруть не "вищого ґатунку", а з показником W 260-270 — це сила білка, здатність тримати клейковину, не рватись під час розтягування руками. Якщо такого немає, беріть borошно для хліба з високим вмістом білка, 12-13%, не менше: звичайне кондитерське порве тісто при спробі витягнути диск, і ви отримаєте дірки замість бортика.
Вода за кімнатної температури — не випадковість. Холодна вода гальмує
дріжджі, тепла — підганяє їх надто швидко, а нам потрібне повільне, кероване бродіння, а не вибух. Дехто каже — чим тепліша вода, тим швидше піднімається тісто, і це правда, але швидко піднятись не означає смачно піднятись: смак дає час, а не температура.
Сіль додають після борошна, а не разом із дріжджами у воді — пряма зустріч солі з дріжджами їх пригнічує, вони "засинають" раніше, ніж мали б. Це не забобон, а хімія: сіль витягує воду з клітин дріжджів.
Три етапи підйому — не бюрократія, а розтягнутий у часі процес: спершу тісто просто бродить (60 хвилин), потім ви його складаєте — це не замішування, а спосіб вирівняти структуру глютену і випустити зайвий вуглекислий газ, не вбиваючи бульбашки повністю (ще 60 хвилин), і нарешті розділене на кульки тісто дозріває довгих чотири години при теплій кімнатній температурі — саме тут формується той пухкий, легкий м'якуш із нерівномірними великими порами, які відрізняють неаполітанську піцу від щільної фабричної коржини.
Томати —
консервовані, подрібнені, без варіння й приправ: їх смак розкривається саме в короткій і дуже гарячій випічці, а не в довгому тушкуванні, як для соусу до пасти.
Фіор ді латте — це молода моцарела з коров'ячого молока, вона менш волога за буйволячу моцарелу і не перетворить центр піци в болото під час короткого випікання. Якщо такої немає, беріть будь-яку свіжу моцарелу, але обов'язково віджату від зайвої рідини — вода з сиру робить тісто під начинкою сирим і непропеченим, а не м'яким.
Диск розтягують руками, а не качалкою, саме тому, що качалка видавлює весь повітряний бульки з тіста, і бортик, який мав стати пухким і обвугленим по краях, залишиться плоским. Ознака готового тіста для розтягування — воно само тягнеться і не стягується назад, пружинячи; якщо стягується — дайте йому ще постояти, терпіння тут не менш важливе за борошно.
У домашній духовці орієнтуйтесь не на годинник, а на колір: краї піци повинні взятись темними плямами, майже обвугленими в кількох точках, а низ — пропектись до рум'яної скоринки, не бути білим і м'яким. Десять-дванадцять хвилин — це лише нижня межа, справжній сигнал — саме ці плями й хрусткий низ, перевірений лопаткою.
Ще від Kofi Asante
·