Фото від ШІПаста з кремом із баклажанів та волоських горіхів
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 350 г Коротка паста
- 1 од. Баклажан
- 7-8 од. Волоський горіх
- Волоський горіх для прикраси
- 7-8 од. Базилік
- 30 г Пекоріно романо
- Сіль за смаком
- Чорний перець за смаком
- Оливкова олія за смаком
Кроки
Баклажан помийте, обсушіть, наріжте смужками, а потім кубиками. Обсмажте на сковороді з невеликою кількістю оливкової олії та щіпкою солі.
13 хвПерекладіть баклажан у чашу блендера, залишивши невелику жменю для прикраси.
Додайте очищені волоські горіхи, залишивши декілька штук для прикраси.
Додайте листя базиліка.
Доведіть до кипіння велику кількість підсоленої води та відваріть пасту.
Додайте до суміші в блендері пекоріно та щедру порцію оливкової олії.
Увімкніть блендер і збийте до грубуватої, але однорідної консистенції.
Додайте сіль і чорний перець за смаком; за бажаннямм додайте 1-2 ст. л. води від варіння пасти.
Відваріть пасту до стану аль денте, відкиньте на друшляк, а потім з'єднайте зі сковородою з кремом із баклажанів.
Перемішайте все разом і подавайте, прикрасивши волоськими горіхами, кубиками баклажана та листочками базиліка.
Паста з баклажановим кремом — це по суті італійська відповідь на звичку кидати все овочеве в блендер і називати це соусом. Тут механіка проста:
баклажан смажиться не заради «просмаження», а заради випаровування води — у нього її до 90%, і поки вона не піде парою, крему не буде, буде баклажанова каша з
олією.
Горіхи дають жир і текстуру там, де вершків чи масла традиційно немає — це бідна кухня, яка навчилася робити вершковість з того, що росте на дереві, а не доїться.
Вийде чи ні — залежить від одного: чи дасте баклажану просмажитися, а не протушкуватися у власному соку. Дехто кидає кубики баклажана в сковороду і одразу накриває кришкою, щоб «швидше». Ні — бо тоді волога нікуди не йде, баклажан парить сам себе, лишається водянистим і ніколи не стане основою для крему, хай скільки блендера на нього не витрачайте.
Друга точка ризику — горіхи. Волоський горіх гіркне від найменшого натяку на цвіль чи старе масло в шкаралупі, і цю гіркоту потім ніяким
пекоріно не заб'єш. Якщо горіхи пролежали рік у банці на антресолі — краще купити нові, ніж рятувати соус
сіллю.
Баклажан беріть один, але щільний — натисніть пальцем: шкірка пружинить і вирівнюється, а не лишає вм'ятину. М'який, зморщений баклажан уже почав втрачати вологу сам, нерівномірно, і при смаженні дасть то підгорілі краї, то сирі всередині. Нарізають його смужками, а потім кубиками навмисно дрібно — не заради краси, а тому, що дрібний кубик швидше віддає воду і менше вбирає
олію: товстий шматок встигне просочитися жиром іще до того, як підсушиться зсередини, і крем вийде важким.
Смажте на вогні, де олія в сковороді ледь тремтить, але не димить — димна олія вже змінила смак, і це відчується в кремі, бо тут олія не фон, а один з головних інгредієнтів. Готовність баклажана — не за хвилинами, а на вигляд: кубики стають напівпрозорими, темнішають і осідають об'ємом удвічі. Якщо він ще білуватий всередині й пружний — рано, крем буде зернистим.
Волоські
горіхи тут замість вершків чи сиру маскарпоне, якими часто розводять баклажанові соуси в простіших варіантах. Горіх дає жирність без молочного смаку і без зайвої солодкуватості — чистий горіховий фон, який не сперечається з гіркуватістю баклажана. Якщо горіхів немає, підійде будь-який олійний горіх без різкого власного смаку в надто великій дозі — кедровий спрацює м'якше, фундук додасть солодкості, мигдаль суховатий, але теж піде. Головне — жир у горісі, а не сам горіх як ідея.
Пекоріно додає
сіль і витриманий, трохи тваринний присмак — тут він замінює вершкове масло, яке в класичних італійських пастах несе ту саму роль «округлити смак». Пармезан теж працює, просто м'якше і менш солоний — тоді сіль у крем кладіть обережніше і пробуйте на смак, а не за звичкою.
Базилік кладіть в останню секунду блендерування, не раніше — тепло від щойно засмаженого баклажана й тертя ножів блендера вже достатньо, щоб лист почорнів і дав гіркуватий присмак замість свіжого. Якщо базиліка немає, краще обійтися зовсім без трави, ніж міняти на сушений — сушений базилік дає зовсім інший, пряний, а не свіжий аромат, і тут він буде зайвим.
Воду від варіння пасти лишайте під рукою не про всяк випадок, а тому що крем густіє, щойно охолоджується хоч на кілька градусів — олія й горіховий жир схоплюються. Ложка-дві цієї каламутної солоної води розводить крем до стану, коли він облягає пасту, а не лежить грудками зверху. Це не хитрість шеф-кухарів, а просто фізика жиру й крохмалю, яку варто мати на увазі щоразу, коли соус на олійній основі здається вам загустим.
Ще від Kofi Asante
·