Фото від ШІСеміфредо з полуницею
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 250 г Полуниця
- 80 г Цукор
- 5 г Желатин
- 250 г Жирні вершки
- 300 г полуничний йогурт
- 20 г Цукрова пудра
- Молоко за смаком
- печиво савоярді за потреби
Кроки
У невеликій каструльці з'єднуємо вимиту й нарізану шматочками полуницю з цукром, перемішуємо і варимо на невеликому вогні, поки суміш не загусне.
Розминаємо шматочки полуниці виделкою, переливаємо компот у миску і повністю охолоджуємо.
Замочуємо желатин у холодній воді.
10 хвВіджимаємо желатин і з'єднуємо з 50 г гарячих вершків для десертів, помішуючи до повного розчинення.
Збиваємо в пишну піну решту 200 г вершків для десертів із цукровою пудрою, додаємо полуничний йогурт, охолоджений полуничний компот і розтоплений желатин, перемішуємо до однорідності.
Виливаємо масу у форму, застелену харчовою плівкою, розрівнюємо і формуємо основу з печива савоярді, вимоченого в молоці.
Відправляємо семіфредо в морозильну камеру.
300 хвПеред подачею прикрашаємо кількома скибочками полуниці.
Семіфредо — це не морозиво і не мус, а щось посередині: напівзаморожене (так і перекладається — "напівхолодне"), тому воно не крижане на зубах, а м'яке, як щільний крем. Секрет у тому, що туди не йде вода у вільному вигляді — збиті вершки тримають повітря, 
желатин тримає форму, а багато жиру й цукру заважають воді кристалізуватись у великі колючі голки льоду. Ось чому домашнє морозиво з соку в морозилці перетворюється на кригу, а це — ні.
Вийде чи ні — питання не майстерності, а терпіння. Тут нема жодного кроку, який можна зіпсувати руками: максимум — переварити 
полуницю до сухого варення або погано відіжмати желатин. Головний ворог — поспіх на етапі охолодження: якщо лити гарячий компот у збиті вершки, вони осядуть, і замість повітряного крему отримаєте щільну кашу. Все інше зробить холодильник і морозилка самі.
Дехто каже — желатин для десерту це "неправильно", от у магазинному морозиві його нема. Ні, бо в магазинному морозиві замість желатину — промислові стабілізатори й постійне збивання повітрям у спеціальній машині, якої у вас вдома нема. Желатин — це домашня заміна тій машині: він не дає масі розшаруватись, поки вона застигає тихо, без руху, у морозилці.
Полуниця тут варена не заради смаку "вареної ягоди", а заради густини: сире пюре дасть забагато вільної води, і крем потім розжижиться й пустить кристали льоду. Варите, поки не загусне — орієнтир простий: ложкою проведіть по дну каструлі, і слід на секунду залишається видимим, не затікає одразу назад. Свіжу полуницю можна замінити замороженою, просто дайте їй спершу розморозитись і злити зайвий сік — інакше варитимете довше, ніж хочеться.
Желатин заливають холодною водою не з забобону, а з хімії: у холодній він рівномірно набрякає зсередини, у гарячій — миттєво хапається зовнішньою плівкою, і всередині лишається сухий грудочок, який потім не розчиниться і дасть у десерті гумові крупинки. Розчиняти його в 50 г гарячих вершків, а не в усій масі — щоб не грів зайве решту крему й не "вбив" повітря, яке ви туди щойно збили.
Вершки для десертів беруть саме ті, що призначені збиватись (у них достатньо жирності, щоб тримати піну) — звичайні вершки для кави чи соусу піняться погано або взагалі ні. Збивайте до стану, коли на вінчику лишається стійкий слід і пік не падає — тут "кілька хвилин" нічого не скаже, бо залежить і від жирності, і від температури кухні; орієнтуйтесь на вигляд, а не на годинник.
Полуничний йогурт — це не примха, а другий шар смаку й додаткова кислинка, яка не дає десерту вийти приторним на одному лише цукрі. Якщо під рукою тільки натуральний — додайте трохи того ж полуничного пюре з кроку варіння, відклавши ложку осторонь.
Савоярді, вимочені в 
молоці, виконують роль, яку в бісквітних тортах виконує корж: вони не дають основі "плисти", коли десерт нарізають шматком, і додають контраст текстур — м'яке проти ледь вологого хрусткого. Якщо савоярді нема, підійде будь-яке сухе несолодке 
печиво, подрібнене й трохи зволожене молоком до стану, коли воно ліпиться, але не перетворюється на кашу.
П'ять годин у морозилці — це нижня межа, не присуд. Готовність перевіряють не годинником, а пальцем: натисніть зверху — має бути пружно, як у щільного суфле, а не твердо, як у камінь, і не м'яко, як у ще рідкого крему. Якщо форма товстіша за звичну або морозилка слабка — чекайте довше, це нормально, десерт від цього тільки стабільніший.
Ще від Tomás Ferreira
·