Фото від ШІБіла піца з картоплею та розмарином
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 5 г Дріжджі
- 300 мл Вода
- 3 ст. л. Оливкова олія
- 1 ч. л. Сіль
- 500 г Борошно + трохи додатково для розкачування
- 1 ст. л. Оливкова олія для змащування миски
- 300 г Картопля нарізана тонкими скибками
- 250 г Моцарела
- 3 гілочки Розмарин
- 2 ст. л. Оливкова олія
- Сіль
- Чорний перець
Кроки
Розмішайте дріжджі у воді.
Додайте пшеничне борошно, оливкову олію та сіль і замісіть тісто до однорідності та еластичності, бажано міксером на низько-середній швидкості 10 хвилин.
Сформуйте тісто в кулю і дайте йому підійти на кухонному столі 30 хвилин.
Розділіть тісто на кулі для піци, викладіть у змащену форму з достатньою відстанню між ними.
Накрийте харчовою плівкою і поставте в холодильник на ніч.
Розігрійте духовку разом з каменем для піци або листом до 250-280 градусів, завчасно перед випіканням.
Покладіть скибки картоплі в миску з злегка підсоленою холодною водою на 30 хвилин.
Злийте воду і промокніть скибки картоплі насухо.
Присипте кухонний стіл борошном.
Сформуйте піци і розподіліть скибки картоплі тонким шаром.
Розподіліть моцарелу зверху і покладіть кілька гілочок розмарину.
Випікайте піци по одній 10-12 хвилин при 250-280 градусах.
Скропіть гарячу піцу оливковою олією і наостанок присипте сіллю та свіжомеленим перцем.
Біла піца — це коли ви чесно визнаєте: томатний соус тут нічого не додасть до
картоплі, а тільки заб'є смак. Картопля сама по собі ніжна й трохи солодкувата,
моцарела — молочна,
розмарин — смолистий. Три компоненти, і кожен має бути чутним. Соус або гострий сир тут — зайвий шум.
Вийде чи ні — вирішується не в духовці, а задовго до неї. Тісто, яке переночувало в холодильнику, і картопля, яку ви не полінувалися вимочити — ось де робота. Решта — просто довезти до столу, поки гаряче.
Головний ризик цієї піци — не підгоріле тісто, а мокра, крохмалиста картопля, яка перетворить низ коржа на кашу. Другий ризик — пересушена, бо хтось пошкодував
олії чи поставив духовку слабшою, ніж вона може. Тут температура грає не декоративну роль — вона визначає, встигне скоринка схопитися раніше, ніж картопля й сир встигнуть все просочити вологою.
Дріжджі — 5 грамів на півкілограма
борошна — це мало, і це навмисно. Повільне тісто, яке стоїть ніч у холодильнику, встигає набрати смак через довгу ферментацію, а не через кількість дріжджів. Якщо поставите тісто відразу в тепле місце без ночі в холоді — воно теж підійде, але смак буде пласкіший, просто хлібний, без тієї легкої кислинки, яку дає час. Хочете швидше — можна, але це вже інша піца.
Олія в тісто йде не для смаку, а для структури: вона огортає нитки клейковини і не дає тісту стати гумовим після випікання при високій температурі. Беріть будь-яку олію без вираженого власного запаху — соняшникову, якщо оливкової шкода на тісто, а не тільки на фінальне скроплення. А ось та олія, що зверху, в кінці — це вже не технологія, це смак, і тут оливкова справді потрібна, бо її відчуваєш напряму, нічим не замаскованою.
Картопля — серце цієї піци, і саме тому з нею найбільше мороки. Тонкі скибки, вимочені в холодній підсоленій
воді, — це не примха: так із них виходить зайвий крохмаль, який інакше клейстеризується в духовці і робить скибки сірими та слизькими замість того, щоб стати золотими по краях. Промокнути насухо після вимочування — обов'язково, бо вода на поверхні скибки — це пара всередині духовки, а пара не дає скоринці підрум'янитися, скільки її не пектимеш. Сорт картоплі беріть той, що не розварюється в кашу — щільний, воскоподібний, якщо знаєте свій ринок і можете вибирати.
Моцарела в білій піці — не акцент, а зв'язуюча ланка між тістом і картоплею, тому беріть ту, що добре плавиться й не пускає багато вологи. Якщо у вас волога буферна моцарела для салатів — відіжміть її заздалегідь або наріжте і дайте полежати на серветці, інакше під нею знову буде вода там, де вона найменше потрібна — на скоринці.
Розмарин кладіть гілочками, не рубаним: він віддає аромат маслу і теплу повітря в духовці, а не лежить потім грудкою гіркої зелені в роті.
Дехто каже — піцу неодмінно пекти в дров'яній печі, інакше це вже не піца. Ні, бо справу робить не дрова, а температура й камінь, що швидко й рівномірно передає жар знизу. У домашній духовці з каменем або товстим листом, розігрітим заздалегідь до межі можливостей вашої духовки, ефект той самий: скоринка встигає схопитися раніше, ніж верх пересохне. Просто дров'яна піч тримає 400 з гаком градусів, а ваша духовка — 250-280, тому й часу піде не три хвилини, а приблизно одинадцять — і це орієнтир, а не закон: дивіться на край коржа, він має стати рудим і хрустким, а не просто потемнілим зверху.
Форма для розкачування у вас, найпевніше, не кругла дерев'яна дошка, а звичайний кухонний стіл і качалка чи просто руки. Це нормально. Головне — тонко, рівномірно, без товстого центру, бо товстий центр не пропечеться за той самий час, що й тонкі краї. Терпіння тут — не красиве слово, а складник: якщо тісто чинить опір і стягується назад, дайте йому полежати хвилину-дві, не тягніть силою. Тісто, яке відпочило, розкочується саме, без боротьби.
Ще від Oleksandr Bondar
·