Запечена стручкова квасоля

Квасоля тут головна й єдина героїня, тому свіжа, а не та, що пролежала тиждень у пакеті й зігнулась, як стара цвяшка. Пружна, яскраво-зелена, ламається з хрускотом, коли зігнете навпіл — ось ваш орієнтир, а не напис на етикетці. Якщо під рукою тільки заморожена — варіть на хвилину-дві менше: вона вже бланшована виробником, і повторне кипіння легко переганяє її в кашу.

Пармезан можна замінити — критерій простий: твердий сир, що плавиться в нитки й дає підсмажену скоринку, а не розтікається лужею. Грана падано підійде без запитань, навіть твердий солоний сир типу пекоріно спрацює, тільки сіль тоді зменшіть — він сам соленький.

Петрушка тут не прикраса для фотографії, а свіжість, яка перебиває жирність сиру й олії. Якщо нема петрушки — кінза чи навіть кріп виконають ту саму роботу, головне, щоб зелень була свіжою, а не присушеною в пакетику з минулого тижня.

Олія — будь-яка без власного запаху смаку, оливкова просто традиційна для такого поєднання із пармезаном. Соняшникова чи інша нейтральна олія теж змастить форму й не завадить квасолі запектися, тільки того середземноморського аромату не буде.

Форму для запікання вдома замінює звичайний протвінь або будь-який жаростійкий посуд з широким дном — головне, щоб квасоля лягла одним шаром, а не купою. Купою вона запарюється, сир плавиться нерівномірно, і замість хрусткої шапки отримаєте мокру ковдру.

Сіль кладіть до сиру, а не після — пармезан сам солоний, і якщо спочатку щедро посолити квасолю, а потім ще й сир розкидати, вийде пересолено, і виправити це вже нічим не вдасться.