Фото від ШІПармеджана з баклажанів у білому соусі
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
Кроки
Нарізати баклажани не надто товстими скибочками й обсмажити на невеликій кількості олії.
Викласти шар баклажанів у форму з антипригарним покриттям, притрусити базиліком, проволою та жменею пармезану.
Збити яйця із сіллю та чорним перцем.
Розподілити яєчну суміш по баклажанах.
Викласти шар баклажанів і повторювати, поки не закінчаться інгредієнти.
Полити рештою яєчної суміші.
Випікати в розігрітій духовці за температури 200 градусів близько 20-25 хвилин.
23 хв
Пармеджана — це коли баклажан перестає бути овочем і стає м'ясом. Без м'яса. Класичний варіант робиться з томатним соусом, цей — без нього, тож тут усе тримається на яйці й сирі. Це важливо розуміти одразу: яйце тут не для краси, а конструктивний елемент, щось на кшталт арматури в бетоні. Прибрати яйце — і у вас вийде просто запечені баклажани з сиром, смачно, але не те.
Вийде страва чи ні — вирішується ще на сковорідці, до духовки. Баклажан має віддати зайву вологу й узятись рум'яним кольором, інакше в формі під сиром він пустить воду, і замість шарів ви отримаєте баклажанове болото. Друге — товщина скибки. "Не надто товсто" — це не про красу нарізки, а про те, щоб баклажан встиг просмажитись до м'якості раніше, ніж підгорить олія.
Міф, який тут заважає: деякі кажуть — баклажани гіркі, тому треба обов'язково солити й вимочувати. Ні, не завжди. Гіркота — це ознака старого, перезрілого плоду з великим насінням, а не властивість баклажана як такого. Візьміть молодий, щільний, без порожнеч усередині — і ви про цю гіркоту навіть не згадаєте.
Баклажанів беріть 4-5 штук середнього розміру — це і є той об'єм, що дає кілька повних шарів у формі на двох їдців, із запасом на завтра. Обирайте щільні, важкі на вагу, з гладкою шкірою без зморшок: зморшкувата шкіра — перша ознака, що плід полежав і встиг набрати гіркоти й порожнин усередині.
Провола — сир, що тягнеться і плавиться м'яко, без зернистості. Якщо її немає — беріть будь-який напівтвердий сир, що добре плавиться і не пускає олію шаром зверху: моцарелу, сулугуні, навіть качотту. Критерій простий — сир має текти, а не розшаровуватись на жир і білок при нагріванні.
Яйця — три штуки на цю кількість баклажанів, це той мінімум, що просочить усі шари і схопиться в духовці в щось цільне. Збивайте з сіллю і перцем не до піни, а просто до однорідності — піна тут не потрібна, вона лише насичує суміш повітрям, яке потім вийде бульбашками і зробить текстуру пористою замість щільної.
Базилік — свіжий, якщо є; сухий дасть менш виразний, пласкіший аромат, але страву не зіпсує. Пармезан зверху кожного шару — це не так про смак сиру, як про сіль і глутамати, що зв'язують решту компонентів докупи, тому не шкодуйте його навіть якщо провола вже є в шарі.
Форма з антипригарним покриттям тут не забаганка, а необхідність: яєчно-сирна маса, що запеклась на голому металі чи склі, приклеюється намертво, і ви втратите половину нижнього шару, дістаючи страву. Якщо антипригарної форми немає — вистеліть звичайну пергаментом, принцип той самий.
200 градусів і 20-25 хвилин — орієнтир, а не закон, бо духовки брешуть по-різному. Дивіться на верх: яєчна заливка має схопитись, перестати бути рідкою й взятися легкою рум'яністю зверху, сир — розплавитись і трохи підрум'янитись по краях форми. Якщо тицьнути ножем у центр і лезо вийде сухим, без мокрого сліду — готово. Тицьнути раніше часу сенсу нема: страва, що ще рідка всередині, після виймання з духовки продовжує доходити кілька хвилин сама по собі, дайте їй цей спокій, перш ніж різати.
Ще від Liam Murphy
·