Фото від ШІПончики в аерофритюрниці
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 200 мл Молоко
- 7 г Дріжджі або 15 г свіжих
- 500 г Борошно
- 250 г Цукор плюс трохи для посипання
- 1 од. Яйця
- 40 г Рослинна олія
- Вершкове масло за смаком, для змащування
Кроки
Розчиняємо дріжджі в теплому молоці. В окремій мисці змішуємо борошно, цукор та яйце, перемішуємо виделкою, потім поступово вливаємо молоко з дріжджами. Додаємо рослинну олію і вимішуємо тісто руками до гладкості.
Накриваємо миску харчовою плівкою й залишаємо тісто підходити за кімнатної температури.
120 хвРозкачуємо тісто качалкою до товщини близько 5 мм. Вирізаємо пончики круглими формами діаметром 8 см з отвором в центрі.
Викладаємо пончики на робочу поверхню й залишаємо підходити ще 1 годину за кімнатної температури.
60 хвГотуємо пончики в аерофритюрниці невеликими партіями за температури 160 градусів протягом 5 хвилин.
5 хвДаємо пончикам охолонути, потім змащуємо вершковим маслом і посипаємо цукром або посипкою.
Пончики, зроблені в аерофритюрниці, — це спроба обдурити фізику. Справжній пончик смажиться в 
маслі, яке огортає тісто з усіх боків одразу й миттєво запечатує скоринку — тому середина лишається повітряною, а не просоченою жиром. Аерофритюрниця маслом не поливає, вона просто жене гаряче повітря навколо продукту. Тобто ви отримаєте не смажений пончик, а запечений у формі пончика — і це чесно треба собі сказати до того, як братися за тісто.
Вийде чи ні — залежить не від апарата, а від тіста. Якщо воно підійшло двічі, як написано, і стало пухким, легким, з бульбашками під пальцем — апарат доробить решту: висушить поверхню до рум'яної шкірки за ті самі п'ять хвилин. Якщо тісто недотримали — вийде щільний бублик, і жодна температура цього не виправить, бо аерофритюрниця не компенсує брак часу, вона лише фіксує те, що вже є.
Дехто каже — аерофритюрниця робить "ті самі" пончики, тільки без жиру. Ні, бо скоринка там утворюється не за рахунок обжарювання в маслі, а за рахунок випаровування вологи з поверхні. Це інший продукт із тією ж формою. Смачний, легший, але не той хрусткий пончик із магазину, і не варто очікувати ідентичності — тоді й розчарування не буде.
Дріжджі — серце цього тіста, і тут немає місця економії на якості. Сухих береться 7 г, свіжих — 15 г, і це не довільна пропорція: свіжі дріжджі слабші вагою, бо в них багато вологи, тому їх завжди кладуть більше. Розчиняти їх треба в теплому 
молоці, саме теплому, а не гарячому — вище 40 градусів дріжджові клітини гинуть, і тісто просто не підійме. Перевіряти температуру краще не термометром, а пальцем: тепло, як парне молоко, не обпікає — це і є той орієнтир.
Борошно й 
цукор у цьому тісті працюють у парі. Цукру тут багато — 250 г на 500 г борошна, і це не тільки для солодкості. Цукор годує дріжджі, прискорює бродіння, але водночас і гальмує розвиток клейковини, роблячи тісто м'якшим, не тугим. 
Яйце додає структуру й колір, а рослинна 
олія — 40 г — не для смаку, а щоб тісто не прилипало до рук і лишалося еластичним після двох підходів. Будь-яка олія без власного запаху підійде, соняшникова рафінована — найпростіший варіант, бо вона не перебиває аромат випічки.
Два підходи тіста — це не забаганка рецепта, а розплата за той факт, що апарат не смажить у маслі. У фритюрі тісто ще трохи піднімається просто в киплячому жирі, бо тепло йде звідусіль і миттєво. У аерофритюрниці такого ривка не буде, тому все підняття має відбутися заздалегідь, на столі, за кімнатної температури. Друге підняття, коли пончики вже вирізані й лежать на столі годину, — це компенсація за втрату форми під час різання: тісто просіло, стиснулось, і йому треба знову набрати повітря перед тим, як потрапити в апарат.
160 градусів у аерофритюрниці — це той поріг, за якого поверхня тіста встигає підрум'янитися за п'ять хвилин, не встигнувши пересохнути всередині. Вище — скоринка вхопиться раніше, ніж тісто пропечеться, і середина лишиться сирою під рум'яною личиною. Орієнтуйтесь на колір: пончик має стати рівномірно золотистим, без блідих плям знизу, де він торкався решітки.
Масло наприкінці — не прикраса, а заміна тієї жирності, яку пончик мав би отримати від фритюру. Мастите, поки гарячий, бо тепле масло вбирається в пори скоринки й додає того смаку, якого апарату самому не дати. Цукор чи посипка зверху — вже справа смаку, тут канону немає й ніколи не було: пончики завжди посипали тим, що було під рукою в господині.
Ще від Matteo Brandt
·