Фото від ШІПаста по-сорентійськи
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 500 г Зіті або інша коротка паста
- 800 г Томатна паста
- 5 ст. л. Оливкова олія
- 1 зубчик Часник
- 500 г Фіор ді латте
- 6 ст. л. Пармезан тертий
- Сіль за смаком
- Базилік за смаком
Кроки
У широкій сковороді розігріваємо оливкову олію з роздавленим зубчиком часнику.
Вливаємо томатну пасату, додаємо кілька листочків базиліку і готуємо на слабкому вогні, час від часу помішуючи.
22 хвНаприкінці солимо до смаку.
Відварюємо пасту у великій кількості підсоленої води, зливаємо дуже аль денте — паста має бути майже твердою.
Коли соус загусне, змішуємо пасту з 3-4 ополониками соусу.
На дно форми для запікання викладаємо тонкий шар соусу, додаємо половину звареної пасти, половину фіор ді латте і три столові ложки тертого пармезану — це перший шар.
Зверху викладаємо решту пасти, додаємо фіор ді латте, а потім посипаємо рештою пармезану.
Запікаємо у добре розігрітій духовці в режимі верх-низ за температури 180 градусів.
15 хвЗа останні десять хвилин додаємо трохи оливкової олії і вмикаємо гриль на 10 хвилин за температури 200 градусів для гарної скоринки.
10 хв
Це не лазанья, хоч і виглядає як її південна родичка. 
Паста по-сорентійськи — це запечена паста з томатним соусом і моцарелою, і вся хитрість тут не в начинці, а в тому, щоб паста всередині форми не перетворилась на кашу. Звідси й головна вимога: варити її дуже аль денте, майже твердою. У каструлі вона недовариться, а в духовці — дійде до готовності, вбираючи сік соусу і сир. Якщо зварити як на тарілку, другий раз вона звариться в духовці і розвалиться.
Соус тут простий — пасата, 
часник, 
олія, 
базилік — і готується довго не тому, що так заведено, а тому що вода з томатів має випаруватись, інакше після запікання на дні форми буде калюжа. Орієнтир — соус густіє, перестає бути рідким і починає тримати форму на ложці.
Вийде — якщо не полінуватись виловити пасту з каструлі на хвилину раніше, ніж здається правильним. Не вийде — якщо зварити "до смаку" і скласти шари сподіваючись, що духовка сама все виправить. Духовка допікає, а не рятує.
Паста тут — ziti, коротка, з дірочкою всередині, і дірочка ця не для краси: вона тримає соус і пару, поки все запікається. Будь-яка коротка трубчаста паста підійде — пенне, рігатоні — головне, щоб мала стінки, куди можна вчепитись соусу, а не гладка довга, яка в формі просто зіб'ється в пласт.
Томатна пасата — це протерті томати без шкірки й зерна, вже готова основа, не консервована паста в тюбику і не сік. Якщо такої немає — беріть консервовані томати в власному соку і пробийте блендером, різниця буде мінімальна. Головне — щоб смак був чистий, томатний, без доданого цукру й оцту, бо тоді соус тягне в кислятину, і це вже не виправити базиліком.
Часник кладуть роздавленим, не подрібненим — щоб віддав олії аромат, а потім його можна прибрати або лишити, залежно від того, чи любите потім відкусити шматок печеного часнику. Пересмажити легко: якщо почорнів — викиньте і починайте з нової скибки, бо горілий часник дає гіркоту на весь соус, і це той дефект, який потім ніяким сиром не заб'єш.
Фіор ді латте — це свіжа моцарела з коров'ячого молока, волога, і саме ця волога — головна дійова особа. Вона тане шматками, а не розпливається плівкою, як тверді сири, тому в розрізі видно білі кишені розтопленого сиру, а не суцільну сирну кірку. Якщо немає — беріть звичайну моцарелу для піци, тільки обов'язково обсушіть її папером, інакше зайва вода піде в форму і розбавить соус, який ви щойно упарювали двадцять хвилин.
Пармезан наприкінці — не для смаку навіть, а для скоринки: тертий сир під грилем підсихає й темніє, стає трохи ламким зверху, і оце контраст — м'яка паста під хрусткою плівкою сиру — і є те, заради чого весь цей шар городиться. Гриль на коротку хвилину і за високої температури — це та сама механіка, що й на м'ясі: поверхня встигає підрум'янитись раніше, ніж усе всередині пересохне.
Олію перед грилем додають не для аромату, а щоб сир не підгорів насухо — крапля жиру на поверхні рівномірніше проводить тепло, і скоринка виходить золотиста, а не чорними плямами в одних місцях і блідим сиром в інших. Дехто вважає, що олію можна пропустити — мовляв, у сирі й так жиру досить. Ні, бо жир у сирі всередині кульки, а зверху йому нема звідки взятись за ці десять хвилин, і без краплі олії гриль працює нерівномірно.
Ще від Nora Vasquez
·