Фото від ШІПаста з песто з горошку
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
Кроки
Горошок відварити в каструлі з підсоленою киплячою водою разом з гілочкою розмарину приблизно 10 хвилин (або 5 хвилин, якщо заморожений). Злити воду і охолодити.
10 хвОхолоджений горошок, мигдаль, пекоріно романо, петрушку та оливкову олію збити в блендері до однорідної кремової маси.
Паралельно відварити макарони до стану аль денте, злити воду (трохи залишити), і з'єднати з песто.
Додати кілька ложок макаронного відвару для кремовості.
Подати пасту, присипавши тертим пекоріно романо та петрушкою.
Це 
паста на вечір, коли городу вже набридли помідори, а свіжого 
горошку чи навіть мороженого — повна жменя. Песто тут не базилікове, а зелене по-іншому: горошок замість листя, і це міняє все — смак вийде м'якший, трохи солодкуватий, без різкості часнику й горіха кедра, яких тут просто немає за рецептом.
Вийде це майже завжди, якщо не полінуватися з двома речами: не переварити горошок до сірості і не забути макаронний відвар — без нього соус ляже грудкою, а не обійме пасту.
Дехто каже — песто можна робити тільки з базиліком, бо так «правильно». Ні. Песто — це спосіб перетерти зелень, 
олію і твердий сир у крем, а яка саме зелень — питання сезону й гаманця. Взимку базилік привізний і дорогий, горошок мороженим лежить у кожному магазині за копійки — ось і вся традиція.
Горошок варять із гілочкою 
розмарину не для краси, а щоб ефірна олія розмарину встигла піти у воду й горошок, поки той ще гарячий і пористий. Холодний горошок уже нічого не вбере. Заморожений доходить швидше за свіжий — він уже був бланшований перед заморозкою, тому йому вистачає п'яти хвилин, а не десяти. Готовність перевіряйте так: горошина має м'яко піддаватися, а не розповзатися в кашу — якщо вона ще трохи пружна всередині, це нормально, блендер доб'є решту.
Охолодження перед блендером — не примха. Гаряча зелена маса в закритому блендері швидко темніє і втрачає яскравий колір, та й гарячий жир з олії разом з сиром можуть розшаруватися. Холодний горошок дає рівний крем і бережіть при цьому колір — їсте очима так само, як і ротом.
Мигдаль тут замість кедрового горіха чи грецького — дає жирність і легку присмагу через текстуру, навіть сирий. Якщо немає мигдалю — підійде будь-який не гіркий горіх, який у вас під рукою: фундук, кешью, навіть соняшникове насіння на крайній випадок. Критерій простий — жирний, нейтральний на смак, без власної гіркоти.
Пекоріно романо — сир солоний і гострий, він тут замість 
солі почасти і дає ту саму "м'ясну" глибину, яку в базиліковому песто дає пармезан. Пармезан теж підійде, просто він м'якший, доведеться трохи активніше солити саму пасту. Головне — сир твердий і витриманий, м'який сир сюди не годиться, він не дасть тієї зернистості в текстурі.
Оливкова олія — та, що без різкого присмаку, звичайна, не обов'язково найдорожча з пляшки для салатів. Якщо олії шкода чи немає — будь-яка олія без власного запаху, яка не заб'є смак горошку, спрацює, хоча смак, звісно, буде вже інакший, менш середземноморський.
Макаронний відвар — це найдешевший загусник і емульгатор, який у вас є безкоштовно просто в каструлі. У воді, де варилась паста, розчинений крохмаль — він зв'язує олію й сир в однорідний соус замість того, щоб олія плавала окремо. Тому воду не виливайте всю одразу — завжди легше долити, ніж дістати назад.
Ще від Inès Lambert
·