Фото від ШІСпорчамус
Інгредієнти

- 1 од. Листкове тісто бездріжджове
- 1 од. Болгарський перець
- Цукрова пудра за смаком
- 300 г Молоко
- 200 г Вершки
- 2 од. Яєчний жовток
- 150 г Цукор
- 50 г Борошно
- 20 г Кукурудзяний крохмаль
- 1 од. лимонна цедра
- 1 ч. л. Екстракт ванілі
Кроки
Змішайте яєчні жовтки з цукром, екстрактом ванілі та цедрою лимона.
Нагрійте молоко разом із вершками у каструлі.
Додайте просіяне борошно та кукурудзяний крохмаль до яєчної суміші і перемішайте.
Влийте яєчну суміш у гаряче молоко і добре перемішайте.
Варіть на слабкому вогні, безперервно помішуючи, доки крем не загусне.
Зніміть крем з вогню, накрийте харчовою плівкою і дайте охолонути.
Розгорніть листкове тісто й наріжте його горизонтально на 4 смужки шириною близько 6 см.
Наріжте тісто вертикально, щоб вийшло приблизно 20 квадратиків.
Викладіть квадратики на деко, застелене пергаментом, залишаючи кілька міліметрів між ними.
Змастіть квадратики збовтаним яєчним жовтком і випікайте у духовці при 180 градусах (режим верх-низ).
15 хвДістаньте з духовки і дайте трохи охолонути.
Обережно розріжте кожен квадратик навпіл і наповніть близько ложки заварного крему.
Накрийте верхньою частиною, легенько притиснувши до крему.
Поставте у духовку, розігріту до 90-100 градусів, ще на кілька хвилин.
Дістаньте з духовки і щедро присипте поверхню цукровою пудрою.
Подавайте спорчамус теплим або гарячим.
Спорчамус — це, по суті, наполеон-переросток із заварним кремом, тільки замість тонких коржів ви печете окремі квадратики
тіста й складаєте їх, як сендвіч. Назва іспанська, рецепт каталонський, а суть та сама, що у будь-якого листкового тіста: шари пари й масла, які під жаром духовки відштовхуються один від одного, роздуваючись у висоту. Вам не треба нічого ліпити самому — тісто вже готове, куплене, — і це головне полегшення рецепта.
Вийде чи ні — вирішується в двох місцях. Перше: чи встигне крем загуснути саме від тепла, а не від
борошна й
крохмалю, кинутих навмання. Друге: чи дасте ви тісту піднятись вільно, не стиснувши квадратики на деку впритул одне до одного. Решта — справа терпіння, а не рук.
Багато хто думає, що листкове тісто — примха, яка або вдається, або ні, залежно від настрою духовки. Ні. Воно піднімається завжди, якщо його не придушити й не пересушити. А те, чи вийде ніжним усередині — це вже питання крему, і про нього поговоримо далі.
Крем тут — не прикраса, а половина страви, тож з нього й почнемо.
Жовтки з цукром ви розтираєте не заради краси, а щоб
цукор почав розчинятись у жовтку і не осів потім крупинками на дні каструлі, коли заллєте гарячим
молоком.
Борошно й
крохмаль разом — це не помилка і не «про всяк випадок»: борошно дає крему тіло, крохмаль — блиск і стійкість, щоб ваш крем не розповзався, коли ви розріжете
тісто навпіл. Якщо крохмалю під рукою немає, можна обійтись самим борошном, трохи збільшивши його кількість, — крем буде менш глянцевий, але тримати форму буде.
Молоко з
вершками гріють разом, бо чисте молоко дає крему пісний смак, а чисті вершки — важкість і жирну плівку зверху. Суміш — це компроміс між легкістю і насиченістю, і міняти пропорцію можна сміливо в межах «більше вершків — крем ситніший, більше молока — крем легший».
Варити крем на слабкому вогні й безперервно мішати — не примха, а запобігання одному-єдиному дефекту: яєчня на дні каструлі. Жовток згортається від різкого жару швидше, ніж встигає загуснути рівномірно, тож вогонь слабкий, а рука з ложкою — невтомна. Готовність крему — не за хвилинами, а за тим, що він починає тримати слід ложки й важчає на вигляд, стає схожим на густий пудинг, а не на молочний суп.
Цедра лимона і ванільний
екстракт тут працюють разом, а не по черзі: ваніль дає солодкий фон, цедра — свіжість, яка не дає крему здаватись приторним. Якщо лимона немає — підійде будь-яка цитрусова цедра без гіркоти, апельсинова теж добре стане.
Тісто ріжте, поки воно холодне: тепле листкове тісто тягнеться і втрачає чіткість шарів, а саме чіткість шарів і дає потім той ефект, коли квадратик легко розкривається навпіл. Між квадратиками на деку лишайте простір свідомо — тісто під час випічки збільшується в усі боки, і щільно покладені шматочки зростуться краями, замість того щоб піднятись окремо кожен.
Друге прогрівання при низькій температурі, вже з кремом усередині, — це не про «допекти», а про те, щоб тісто й крем стали одним цілим, а не двома холодними речами, складеними разом. Дев'яносто-сто градусів — це тепло, яке зігріває, але не варить крем повторно і не розтоплює його. Цукрову
пудру сипте в останню секунду перед подачею: вона вологу любить не менше за вас, і якщо присипати заздалегідь, за кілька хвилин пудра розтане й зникне, а мала бути білою шапкою.
Ще від Matteo Brandt
·