Фото від ШІТрофі з помідорами пендоліно і руколою
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 500 г Трофі
- 150 г Помідори пендоліно
- 1 пучок Рукола
- 150 г солона рікотта
- 2 зубчик Часник
- Оливкова олія за смаком
- Сіль за смаком
- Чорний перець за смаком
- Пластівці чилі за смаком
Кроки
Миємо помідори пендоліно і розрізаємо їх навпіл.
На сковороді обсмажуємо 2 розчавлені зубчики часнику в олії, додаємо помідори, сіль, чорний перець і щіпку перцю чилі.
Накриваємо кришкою і тушкуємо на середньо-високому вогні, щоб утворився гарний соус.
Паралельно відварюємо трофі в підсоленій воді до готовності.
Готові трофі перекладаємо в соус, обсмажуємо разом, додаємо руколу.
Викладаємо на гарну тарілку для подачі та прикрашаємо стружкою сушеної рікотти.
Трофі з помідорами пендоліно — це паста на ті вечори, коли ліньки варити справжній соус годину, а смак хочеться не менше. Сама назва помідорів — "пендоліно", "маятник" — каже все: їх вирощують грона, що гойдаються, як маленькі маятники, вони дрібні, м'ясисті і майже без води всередині. Тому соус тут не вариться — він укладається з того, що вже є в помідорі, а не з того, що ви додасте.
Вийде страва чи ні — вирішує одна річ: встигнете ви 
часник не спалити, поки помідори доходять, чи ні. Часник гіркне за секунди, а помідорам потрібні хвилини — отже, пропорції і черговість тут не для краси, а щоб ці дві швидкості не зіткнулися лобом.
Міф, який тут заважає: дехто думає, що соус до пасти — це коли з томатів вимучують сік годинами. Ні. Коли помідор сам м'ясистий і солодкий, йому не потрібен час — йому потрібна кришка, щоб він упарився у власному соку, а не висох на сковороді.
Помідори пендоліно розрізаєте навпіл не заради краси — розрізана половинка швидше пускає сік, бо шкірка вже не тримає м'якуш закритим. Якщо таких помідорів немає — беріть будь-які невеликі, м'ясисті, з тонкою шкіркою і мінімумом води: черрі, слив'янку. Водянистий великий томат тут програє — він дасть зайву рідину, і замість соусу буде підлива.
Часник розчавлюєте, а не нарізаєте, щоб він швидше і рівномірніше віддав 
олії свій аромат — цілий зубчик у гарячій олії встигне підгоріти зовні, лишившись сирим усередині. Накривати сковороду кришкою — не данина традиції, а фізика: пара, що піднімається від помідорів, конденсується на кришці і повертається назад, і томати тушкуються у власному соку, замість того щоб висихати на відкритому вогні. Якщо у вас звичайна каструля без кришки — підійде будь-яка пласка тарілка зверху, аби тримала пару всередині.
Середньо-високий вогонь тут означає: достатньо, щоб сік булькав і випаровувався, але недостатньо, щоб масло на дні сковороди почало диміти і горіти. Орієнтир — на звук і запах: тихе булькання і аромат печеного помідора — добре, різкий запах гару — вогонь занадто сильний.
Трофі чи строццапреті беріть товщі звичайного спагеті — ці форми із заглибинами й нерівною поверхнею створені тримати соус на собі, а не ковзати по ньому. Відварюєте до готовності — тобто до стану, коли зуб відчуває легкий опір усередині, а не сирий хрускіт і не кашу.
Фінальне обсмажування пасти разом із соусом — не зайвий крок. Це той момент, коли крохмаль із пасти і сік із томатів зв'язуються в єдину текстуру, і соус перестає бути окремо від макаронів. 
Рукола йде в кінці, бо від тепла вона миттю втрачає гіркувату свіжість і перетворюється на варену зелень — тут терпіння працює навпаки: головне не передержати.
Сушена рікотта чи витриманий сир дають солону сухість, яка контрастує з соковитими помідорами. Критерій заміни простий: щось тверде, солоне, що можна настругати стружкою — пармезан, пекоріно, навіть сухий солоний сир місцевого виробництва підійде не гірше.
Ще від Luca Martelli
·