Фото від ШІСолоні струфолі
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 250 г Борошно
- 2 од. Яйця
- 30 г Біле вино
- 60 г Смалець або вершкове масло
- 100 г Пекоріно романо тертий
- Сіль за смаком
- Чорний перець за смаком
- Рослинна олія за смаком
Кроки
Висипте борошно гіркою на робочу поверхню та зробіть у центрі заглиблення. Додайте туди яйця та біле вино.
Додайте смалець, щіпку солі та тертий пекоріно.
Замішуйте тісто кінчиками пальців, поєднуючи всі інгредієнти.
Вимішуйте тісто кілька хвилин, доки не отримаєте гладкий і однорідний шматок.
Поділіть тісто на частини та скачайте з кожної тонкі джгутики завтовшки з палець.
Наріжте джгутики на невеликі шматочки.
Розігрійте багато олії для смаження у сковороді та смажте струфолі невеликими порціями.
Часто перевертайте їх і, щойно вони злегка підрум'яняться, викладайте на паперовий рушник.
Подавайте струфолі, присипавши свіжомеленим чорним перцем, пекоріно та орегано.
Струфолі солодкі всі знають — медові кульки на Різдво. А ось солона версія — це неаполітанська закуска до 
вина, і працює вона так само, як хліб із сиром: тісто тут не солодке, а пряне, ситне, і піде радше під келих, ніж до чаю. Назва та сама, бо форма та сама — джгутики, нарізані на шматочки й обсмажені. А суть зовсім інша.
Вийде чи ні — вирішується на етапі замісу, не раніше. Тісто має зібратись у гладку, пружну кульку, без крихт і без липкості. Якщо воно тягнеться й не рветься — усе вірно. Якщо розсипається — рідини мало, якщо липне до рук — 
борошна забагато. Це не зважується на вагу до грама, це відчувається пальцями, тому й місять руками, а не ложкою.
Друга точка ризику — сковорода з 
олією. Струфолі маленькі, і олія для них має бути вже гаряча, інакше тісто просто вбере жир замість того, щоб миттю взятися скоринкою. Орієнтир простий: кинули шматочок тіста — олія навколо нього одразу зашипіла й пішли бульбашки. Немає шипіння — зачекайте, воно ще не готове.
Борошно тут звичайне, пшеничне, без хитрощів — воно просто каркас. 
Яйця зв'язують усе в тісто й дають йому той жовтуватий колір, який у солоної випічки завжди читається як "ситна". Вино — не для смаку вина, а для кислоти: вона трохи розслабляє клейковину, і тісто не стає гумовим при розкачуванні в тонкі джгутики. Немає білого — підійде будь-яке сухе вино без вираженої солодкості, навіть біла частина вермуту згодиться, аби не лізла солодкою нотою в закуску.
Смалець — це не примха південної Італії, а економіка: у селі масло коштувало дорожче, свиней тримали всі, тож смалець був під рукою. Він дає тісту крихкість — ту саму, що в пісочному, коли жир обволікає борошняні частинки й не дає їм зчепитись у тугу сітку. Вершкове масло підмінить його без проблем, смак стане м'якшим, молочнішим, результат так само спрацює.
Пекоріно — вівчарський сир, різкий, солоний сам по собі, тому 
сіль у тісто кладіть обережно: сир уже частину роботи зробив. Якщо пекоріно немає — беріть будь-який твердий сир із вираженою солоністю й гостринкою, пармезан теж піде, хоч він м'якший і менш "овечий" на смак.
Олія для смаження — тут головне не назва, а нейтральність: соняшникова годиться, бо не перебиває сир і 
перець своїм запахом. Якщо є фритюрниця — вона дасть стабільнішу температуру, ніж сковорода на плиті, де олія остигає щоразу, як ви кидаєте нову партію. На звичайній плиті просто смажте невеликими порціями й давайте олії відігрітися між заходами — це та хвилина терпіння, яка береже скоринку від масності.
Дехто вважає, що струфолі — виключно солодка різдвяна страва, і солона версія — це якась підробка під модну назву. Ні: форма однакова, бо однакова технологія — тонкий джгутик, нарізка, фритюр. А начинка культури — то медова, то сирна — залежить від того, до чого її подають: до свята чи до келиха вина. Орегано й свіжомелений перець наприкінці — це вже не смак, а аромат зверху, той самий принцип, що й зелень на готовій страві: додавати в останню секунду, щоб не загубити ефірність.
Ще від Luca Martelli
·