Фото від ШІЗапечені спагеті алла кітарра з помідорами черрі
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
Кроки
Розрізати помідори черрі навпіл
Обсмажити помідори з часником, цибулею, м'ятою та родзинками в оливковій олії
Обсмажувати, доки інгредієнти не з'єднаються і утвориться соус
Відварити спагеті до напівготовності та відцідити
Перекласти спагеті у велику миску, додати соус і перемішати
Присипати тертим пекоріно
Перекласти все у форму для запікання, додати ще пармезану і пекоріно
Запікати при 150 градусах
20 хв
Спагеті алла кітарра — це паста із Абруццо, яку колись різали не ножем, а спеціальною рамкою зі струнами, схожою на гітару (звідси й назва). Струни дають квадратний переріз і шорстку поверхню — соус на таку пасту лягає інакше, ніж на гладеньку, звичну нам. Якщо такої пасти немає, беріть будь-яку пасту з грубим перетином чи рифленою поверхнею — товщина важливіша за назву.
Страва вирішує одну проблему: що робити з літніми 
черрі, яких завжди купуєш забагато, а вони встигають зморщитись раніше, ніж з'їдаються. Тут помідори не йдуть у салат свіжими — їх топлять в 
олії, доки вони віддадуть сік і стягнуться у соус самі, без томатної пасти й консервів.
Вийде чи ні — залежить від двох моментів. Перший: соус має встигнути зійтися в густу масу до того, як паста потрапить у духовку, бо там рідина вже нікуди не випарується так легко, як на плиті. Другий: спагеті варять не до готовності, а трохи раніше — вони доварюються вже в духовці, забираючи соус у себе. Переваріть на плиті — отримаєте в формі кашу.
Родзинки й 
м'ята тут не прикраса, а баланс: солодке й свіже проти кислоти помідорів і 
солі сиру. Хтось скаже — дивне поєднання для пасти. Ні, це південна Італія, де цукор і фрукти в солоних стравах — звичайна річ, залишена ще від арабської кухні, а не чиясь вигадка для екзотики.
Помідори черрі беріть стиглі, навіть трохи перестиглі — для цього соусу важлива не форма, а кількість соку й цукру в них. Твердий, недозрілий черрі просто не розвалиться за той час, що є у вас на плиті, і соус не зійдеться. Різати навпіл — не естетика, а спосіб прискорити віддачу соку: ціла шкірка тримає воду всередині довше.
Цибулю й 
часник кладуть разом із помідорами в оливкову олію і тримають на вогні, де олія ледь потріскує, а не димить — це той жар, на якому цибуля встигає стати прозорою й солодкою, перш ніж часник підгорить і дасть гіркоту. Готовність соусу — не за хвилинами, а за виглядом: коли маса перестала бути окремо помідорами, окремо цибулею, і стала однорідною, трохи блискучою від олії — тоді зупиняйте.
Родзинки вимочують у теплій воді заздалгодя не для м'якості — вони й так м'які, — а щоб вони не витягували воду з соусу собі, коли потрапляють туди сухими. Вимочена родзинка віддає солодкість соусу, а не забирає з нього вологу.
Пекоріно — овечий сир, різкіший і солоніший за 
пармезан, тому їх кладуть разом: пекоріно дає характер, пармезан — м'якість і тягучість при запіканні. Якщо пекоріно немає, можна взяти більше пармезану, але страва стане трохи спокійнішою на смак — це нормально, не катастрофа.
Недоварені спагеті — момент, який легко пропустити повз увагу. Їх відварюють, доки серединка ще трохи твердувата, і відцідять без промивання: крохмаль на поверхні потрібен, щоб соус і сир прилипли, а не стекли на дно форми. У звичайній квартирній духовці без конвекції 150 градусів — це тихий жар, при якому сир встигає розплавитися й трохи підсохнути зверху, а паста довбирає рідину соусу, не висихаючи сама. Накрити нічим не треба: тут це запікання відкрите, саме для того, щоб верх зарум'янився.
Тримайте форму в духовці, доки сир зверху не піде плямами рум'яного кольору — це ваш сигнал, а не таймер. 20 хвилин — лише орієнтир, у кожної духовки свій характер.
Ще від Luca Martelli
·