Фото від ШІКурячі тако «Цезар»
Інгредієнти
- 4 од. Анчоуси дрібно нарізані
- 2 ч. л. Вустерський соус
- 50 г Пармезан свіжотертий
- ½ од. Лимон сік і дрібно натерта цедра
- 100 мл Майонез
- 100 мл Крем-фреш 18%
- Сіль свіжомелена
- Чорний перець свіжомелений
- 8 од. Тортилья маленькі
- 800 г Курячий фарш
- 75 г Пармезан свіжотертий
- 2 од. салат ромен нарваний великими шматками
- 2 ст. л. Оливкова олія для смаження
- Сіль
- Чорний перець свіжомелений
Для подачі
Кроки
Для дресингу «Цезар» змішайте анчоуси, вустерширський соус, пармезан, сік та цедру лимона до однорідної маси.
5 хвДодайте майонез і кремфреш до дресингу, перемішайте та приправте сіллю і перцем.
2 хвПоділіть курячий фарш на 8 порцій і сформуйте пласкі тонкі коржики, щільно притиснути до тортиль так, щоб м'ясо доходило до країв. Посипте сіллю і перцем.
5 хвРозігрійте сковороди з олією та обсмажуйте тортилью м'ясною стороною вниз 1-2 хвилини.
2 хвПереверніть тортилью, розподіліть сир на м'ясній стороні та смажте ще 1 хвилину.
1 хвПовторіть обсмажування з рештою тортиль.
6 хвВідваріть суцвіття броколі в підсоленій воді протягом однієї хвилини.
1 хвВикладіть на кожне тако листя салату, сир та дресинг. Подавайте одразу з броколі та огірком.
2 хв
Це не зовсім тако і не зовсім бургер — курячий
фарш, притиснутий прямо до
тортильї і обсмажений разом з нею як одна деталь. Ідея чесна: м'ясо смажиться контактно з хлібом, тортилья вбирає сік, і виходить щось середнє між коржиком і начинкою, яке не розвалюється в руках. Вирішує тут не час і не вогонь, а щільність притискання фаршу до тортильї на самому початку — якщо полінуєтесь і покладете м'ясо пухко, воно відвалиться шматками, щойно ви спробуєте перевернути.
Дресинг «Цезар» тут не для годиться, а тому що курячий фарш сам по собі прісний, і без кислоти та солоності
анчоусів та
пармезану страва просто не матиме смаку, скільки
сіллю її не присипай. Це той випадок, коли
соус — не прикраса, а половина смаку страви, і економити на анчоусах чи пармезані тут безглуздо: без них дресинг стає просто
майонезом з
лимоном.
Головний ризик — не пересмажити м'ясо до сухості, поки сир на іншому боці встигне розплавитись. Фарш тонкий, тому готовність тут визначається не секундомиром, а кольором і пружністю: м'ясна сторона повинна стати щільною і рівномірно сірою без рожевих плям, а не почорнілою скоринкою. Якщо тримати довше «про всяк випадок» — отримаєте підошву, а не тако.
Анчоуси в дресингу — не риба заради риби, а джерело глутамату, того самого природного підсилювача смаку, який робить «Цезар» впізнаваним. Дехто каже — можна обійтись без них, бо «і так солоно». Ні, бо
сіль дає солоність, а анчоуси дають глибину, ту саму «м'ясність» смаку, яку сіллю не замінити ніяк. Якщо анчоусів справді немає — покладіть трохи рибного
соусу, крапель п'ять-шість, критерій той самий: щось ферментоване і солоне з риби.
Вустерширський соус тут працює в парі з анчоусами, посилюючи ту саму глибину кислотою й легкою гіркотою карамелі. Немає його — не біда, збільште трохи лимонного соку і додайте краплю соєвого соусу, суть та ж: кислота плюс солона ферментована нотка.
Майонез і
крем-фреш разом дають те, чого жоден з них окремо не дасть: майонез — щільність і яєчну базу, крем-фреш — свіжу кислинку без зайвої жирності сметани. Якщо крем-фреш не знайшли — звичайна сметана 20% підійде, хоч дресинг вийде трохи важчим, не таким легким на язиці.
Курячий
фарш беріть не надто пісний — зі стегна, а не з грудки, бо грудка в тонкому шарі на сковороді пересохне швидше, ніж встигне прожаритись
тортилья знизу. Формуючи коржик, думайте не про красу, а про механіку: фарш має бути тонким по всій площі тортильї і доходити до самого краю, інакше під час смаження тортилья в центрі піднімається бульбашкою, а краї лишаються голими й підгорають раніше за готовність м'яса.
Пармезан для начинки беріть свіжотертий, а не з пакетика — готовий тертий сир пересипаний крохмалем проти злипання, і він не плавиться рівномірно, а збивається в грудки. Тут сиру небагато і він на видноті, тож економити сенсу нема.
Броколі варите саме до того стану, коли суцвіття ще хрумке, але вже не сире — перевірте виделкою: вона повинна входити з легким опором, а не вільно провалюватись. Хвилина у рецепті — орієнтир знизу, бо товщина стебел у броколі завжди різна, і точніше за виделку вам ніхто не скаже.
Ще від Jonas Weber
·