Фото від ШІКазаречче з ароматним соусом та майораном
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 400 г Казаречче
- 40 г Кедровий горіх
- 250 г Помідор
- 1 зубчик Часник
- 1 од. Шалот
- 2 ст. л. Оливкова олія
- Сіль за смаком
- Чорний перець свіжомелений, за смаком
- 2 од. Майоран
- Пекоріно Романо тертий, за смаком
Кроки
На сковороді обсмажте в оливковій олії дрібно нарізані шалот і часник.
Додайте помідори черрі та теплу воду, накрийте кришкою і тушкуйте на повільному вогні.
10 хвВідваріть пасту казаречче у великій кількості підсоленої води до стану аль денте.
Приправте соус сіллю і додайте свіжомелений чорний перець за смаком.
Відцідіть пасту аль денте і обсмажте її на сковороді з кедровими горіхами, пекоріно романо та листям майорану.
Подавайте одразу, прикрасивши свіжими листочками майорану.
Казаречче — це така коротка хвиляста трубочка, по суті витвір пасти, яку придумали, щоб соус не стікав з вилки, а чіплявся за кожен вигин. Тут соус простий до смішного: 
шалот, 
часник, 
черрі й вода — і все. Ніякого вина, ніякого цукру, бо помідори черрі самі по собі солодкі й кислі водночас, їм не треба допомоги.
Вийде чи ні — вирішується не в сковороді з соусом, а в каструлі з водою. Паста аль денте — це не забаганка італійців, а механіка: макарон усередині ще трохи твердий, і коли ви докинете його в соус та дасте хвилину дійти разом, крохмаль з поверхні зв'яже соус із пастою в одне ціле, а не в «паста окремо, підлива окремо, як в їдальні».
Друга точка ризику — помідори. Дехто думає: чим довше тушкувати, тим смачніше. Ні, бо мета тут не розварити черрі в кашу, а лише лопнути шкірку й випустити сік, який стане основою соусу. Передержите — отримаєте мляву солодкуву юшку без характеру, замість свіжого літнього соусу з кислинкою.
Шалот тут не для гостроти, а для м'якої цибулевої солодкості без різкості звичайної цибулі — тому його й ріжуть дрібно і не дають підгоріти, а тільки прогрівають в 
олії, поки стане прозорим і м'яким. Часник кладуть поруч, не раніше: він горить швидше за цибулю, і підгорілий часник дає гіркоту, яку потім з соусу нічим не витягнеш. Якщо шалоту нема — звичайна цибуля теж піде, просто ріжте дрібніше й тримайте на вогні трохи довше, доки не стане такою ж м'якою.
Олія — звичайна оливкова, та, що для смаження, без претензій на «екстра вірджін для салату»: тут вона розчиняє аромати цибулі й часнику та несе їх у соус, а не демонструє власний смак. Якщо олії оливкової нема — будь-яка олія без власного запаху підійде для цього кроку, хоча фінальний аромат страви трохи зміниться.
Помідори черрі обираємо за принципом «стиглі, але цілі»: вони повинні лопатись від тепла, а не від того, що вже самі розповзаються в руках. Теплу воду додають не для об'єму, а щоб не збивати температуру сковороди різким холодом — інакше шалот і часник замість тушкування почнуть просто остигати. Накривайте тарілкою чи серветкою, якщо кришки до сковороди нема: мета — тримати пару всередині, щоб помідори пропарились і луснули, а не підгоріли знизу, доки верх ще цілий.
Сіль у соус — наприкінці, коли вже бачите, скільки соку дали помідори: на око важко вгадати наперед, скільки рідини буде. Чорний 
перець — обов'язково свіжомелений, бо вже змелений втрачає ефірні олії за тижні до того, як потрапляє до вас у банку, і дає лише гостроту без аромату.
Кедрові горішки обсмажують разом із пастою в кінці, а не додають сирими, тому що тепле масло з 
горіха розкривається тільки від короткого нагріву — перетримаєте, стане гірким, бо жир у горіхах швидко окислюється на вогні. 
Пекоріно романо кладуть у цей самий момент: сир плавиться від тепла пасти й соусу, обліплює казаречче й тримає крупинки горіха на місці. Якщо пекоріно немає — будь-який твердий солоний сир овечого типу підійде, пармезан теж можна, тільки трохи менше солоний, тож сіль у соусі перевірте раніше.
Майоран — не прикраса для фото, а другий шар аромату: частину листя вмішують у гарячу пасту, щоб олії з листочків розійшлись по всій страві, а свіжі листочки лишають на подачу, бо через тепло вони швидко темніють і втрачають той самий яскравий, трохи камфорний запах, яким і цінні.
Ще від Luca Martelli
·