Фото від ШІНьокі з горошком, кукурудзою та шпинатним кремом
Інгредієнти
- 500 г Ньокі
- 100 г Кукурудза заморожена або консервована
- 250 г Горошок заморожений
- 100 мл Бульйон
- 200 г Шпинат
- 150 г Вершковий сир
- 75 г сир Вестерхавсост свіжотертий, або пармезан
- 2 зубчик Часник дрібно тертий
- 1 од. Лимон дрібно тертою цедрою і трохи соку
- Сіль
- Чорний перець свіжомелений
- 50 г Вершкове масло для обсмажування
- 50 г сир Вестерхавсост свіжотертий
Кроки
Розігрійте велику сковороду, додайте масло і дайте йому швидко спінитися.
2 хвОбсмажте ньокі та кукурудзу до золотистого й хрусткого стану, часто помішуючи.
5 хвЗмішайте овочевий бульйон зі шпинатом до подрібнення і викладіть на сковороду з вершковим сиром і часником.
3 хвРозігрійте і перемішайте, поки сир не розплавиться.
2 хвДодайте горошок і добре прогрійте.
2 хвПриправте соус сіллю, перцем, цедрою лимона і лимонним соком.
1 хвЗмішайте ньокі із шпинатним кремом і подавайте, посипавши сиром.
1 хв
Ньокі зі шпинатним кремом — це страва на той вечір, коли готувати треба швидко, а виглядати це має так, ніби ви стояли біля плити годину. Вся робота тут — в одній сковороді, і це не лінь, а логіка: кожен наступний інгредієнт готується в соках і 
маслі попереднього.
Вийде чи не вийде — вирішується на самому початку, коли ньокі лягають у сковороду. Дехто каже: ньокі треба спочатку відварити, а тоді вже обсмажувати. Ні — якщо у вас сухі чи охолоджені ньокі, вони обсмажуються одразу з сирого стану, без варіння, бо масло і контакт з гарячим металом роблять те саме, що й кипіння, тільки ще й дають скоринку, якої варіння ніколи не дасть. Варити їх окремо — означає потім ще й сушити зайву воду на сковороді, а вона тут не потрібна.
Другий момент істини — колір. Ньокі з 
кукурудзою мають пройти шлях від блідого до золотого, і це не естетика заради фото. Золотиста скоринка — це карамелізація крохмалю й цукру кукурудзи, і саме вона дає хрумкість, яку потім приємно відчути поряд із м'яким кремом. Якщо поспішити і зняти сковороду раніше — отримаєте просто теплу картоплю в зеленому соусі, і це вже зовсім інша страва, не та, що задумана.
Шпинат тут не варять окремо й не бланшують — його пробивають сирим разом із 
бульйоном. Це важливо: сирий шпинат дає яскравий зелений колір і легку гіркуватість, яка потім балансується вершковим 
сиром. Якщо шпинат проварити заздалегідь, він стане сірувато-болотяним і втратить ту свіжість, заради якої його взагалі кладуть у крем, а не просто жмакають у салат.
Вершковий сир (cream-cheese) у цьому соусі виконує роль, яку в класичному італійському рецепті грав би збитий зі шпинатом рікотою жир — він зв'язує рідину бульйону в однорідний крем без борошна і без яєць. Якщо такого сиру немає, підійде будь-який м'який вершковий сир без вираженого власного смаку — головне, щоб він плавився, а не зсідався пластівцями при нагріванні. Твердий сир типу чеддеру тут не заміна: він потягнеться нитками, а крему не дасть.
Часник тертий, а не різаний ножем — і це не примха. Дрібно тертий часник дає рівномірний аромат по всьому соусу за ті лічені хвилини, поки він там є, а нарізаний шматочками встигне або залишитись сирим і різким у готовій страві, або підгоріти локально й дати гіркоту. При такій швидкій готовці часник взагалі ризикована річ — класти його треба в останню чергу перед рідиною, щоб він не торкався сухого гарячого металу сковороди довше кількох секунд.
Горошок кладеться пізніше за кукурудзу невипадково: кукурудзі потрібен контакт з маслом і жаром, щоб підрум'янитись, а горошку досить просто прогрітися — довша варка зробить його тьмяним і борошнистим на смак. Заморожений горошок іде в сковороду прямо так, без розморожування: він дасть трохи вологи, яка якраз розрідить густий сир до стану соусу, а не кашки.
Цедра і сік 
лимона — це останній штрих, і класти їх треба після того, як сир розплавився, а не разом з ним. Кислота, потрапивши в гарячий жирний крем зарано, може підняти його на пластівці — те саме, що відбувається, коли ви ллєте лимон у гаряче молоко. В кінці, коли вогонь уже можна прибрати, кислота лише освіжає смак, не ризикуючи зіпсувати текстуру.
Сир для посипання — свіжотертий, а не з пакетика: тертий заздалегідь сир встигає підсохнути й злипнутися, і на тарілці лежить купкою замість того, щоб танути від тепла страви. Пармезан тут класичний варіант, але будь-який твердий витриманий сир із солоним, трохи горіховим смаком підійде так само — головне, щоб він був сухий і добре терся, а не м'який і вологий.
Ще від Ostap Melnyk
·