Фото від ШІПаккері з тунцем, баклажанами та помідорами черрі
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
Кроки
Обсмажити кубики баклажана в оливковій олії, викласти на паперовий рушник і тримати в теплі.
У сотейнику обсмажити подрібнені шалот, часник і свіжий перець чилі в оливковій олії.
Додати тунця і обсмажити до рум'яності, влити вино і дати йому повністю випаруватися.
Додати помиті й нарізані часточками помідори черрі та продовжити готування.
Посолити до смаку, додати оливки таджаске та обсмажені кубики баклажана.
Зварити паккері у великій кількості підсоленої води, відцідити аль денте.
Викласти паккері в сотейник із соусом і обсмажити кілька хвилин, посипавши свіжою подрібненою петрушкою.
Паккері — це велика паста-трубка, названа так не випадково: "паккеро" з неаполітанського діалекту означає "товстий, незграбний", і саме в цю товщу трубку соус заходить і лишається всередині, а не стікає з тарілки. Тут соус складний — 
баклажан, 
тунець, 
помідори, 
оливки — і паста повинна його тримати, а не тонути в ньому. Тонка спагетина з таким навантаженням не впорається, паккері — впораються.
Вирішує страва одне: чи вийде соус насиченим, а не водянистим, і чи баклажан буде м'яким всередині й підсмаженим зовні, а не губкою, що набрала 
олії і більше нічого. Баклажан — головний ризик рецепта, решта простіше.
Готується це не довго, але послідовно: спершу окремо баклажан, потім окремо основа соусу, потім усе разом із пастою. Пропустити порядок — і вийде каша замість страви, де кожен складник пробу свою зберіг.
Баклажан обсмажуєте першим і окремо — і це не формальність. Баклажан уявіть собі губкою з мільйоном дірочок: кожна хоче всмоктати олію. Якщо кинути його разом з усім іншим, він потягне на себе всю рідину із сотейника, а решта продуктів лишиться сухою. Тому баклажан смажиться сам, на своїй олії, до рум'яної скоринки — скоринка це і є бар'єр, який не дає йому далі всмоктувати зайве. На папері баклажан віддає надлишок олії — дехто каже, що це псує смак. Ні, навпаки: саме цей надлишок і робить баклажан масним і важким на смак, без нього він лишається повнокровним, зі своїм смаком, а не просто носієм олії.
Тунець тут консервований, не стейк — перевірте банку: у маслі краще, ніж у власному соку, бо та сама олія піде далі в соус і додасть їй округлості. Якщо у вас тунець у воді — не страшно, просто не жалкуйте оливкової олії на кроці зі 
шалотом.
Шалот і 
часник смажаться разом із 
перцем чилі на малому вогні — не до коричневого, а до прозорого й м'якого. Чилі додає гостроти пропорційно до того, скільки насінин ви залишили — традиційно чилі кладуть цілим стручком, надрізаним, і виймають перед подачею, якщо боїтеся перебрати з гостротою.
Вино виливається в сотейник і повинно повністю випаруватися — не "трохи", а до сухого дна. Поки в сотейнику є спирт, він перебиває смак усього іншого різким запахом; коли випарується, лишається тільки кислотність і аромат, які розкривають смак тунця і томатів. Якщо білого вина немає — замінюйте будь-яким сухим вином без солодощі, червоне теж піде, хоч колір соусу зміниться.
Помідори черрі ріжте часточками, не давіть у пюре: вони повинні лишитися впізнаваними кусочками в соусі, а не розчинитися. Таджаске — це дрібні чорні оливки з Лігурії, терпкі й менш солоні за звичайні; якщо таких немає, беріть будь-які чорні оливки без кісточки, трохи зменшивши 
сіль — вони солоніші.
Паккері варіть у воді, солоній як морська — це не прикмета, а необхідність: паста сама майже не бере сіль під час готування, вся сіль, яку ви відчуєте в тарілці, звідти, з води. Аль денте — тобто паста ще з опором на зуб, бо останні кілька хвилин вона довариться вже в сотейнику з соусом, вбираючи в себе його смак, а не просто лежачи поряд з ним.
Ще від Nora Vasquez
·