Фото від ШІКіш у стилі піци
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти

- 1 од. Пісочне тісто або листкове тісто бездріжджове
- 15 од. Помідор
- 1 од. червона цибуля
- 1 од. Моцарела
- 1 жмуток Чорні оливки без кісточок
- 160 г Тунець
- 3 од. Анчоуси
- Орегано за смаком
- 1 ст. л. Панірувальні сухарі
- 1 ст. л. Пармезан
- Оливкова олія за смаком
- Сіль за смаком
- Чорний перець за смаком
- Базилік за смаком
Кроки
Викладіть тісто у форму, застелену пергаментом. Проколіть основу вилкою й присипте сумішшю з пармезану, панірувальних сухарів та орегано.
У мисці змішайте нарізані помідори черрі пакіно, моцарелу кубиками, цибулю, оливки, анчоуси, базилік та тунець. Додайте сіль, перець та оливкову олію.
Викладіть начинку на основу з тіста, розрівняйте й за бажанням додайте ще оливкової олії.
Підправте краї тіста і випікайте у розігрітій до 200 градусів духовці.
25 хвПодавайте теплою.
Це не кіш і не піца, а чесний компроміс між ними:
тісто знизу хрустке, а зверху — холодна, сира, літня начинка. Нічого не вариться в начинці, нічого не загусає яйцем, як у класичному кіші — просто основа запікається, а
помідори з
моцарелою й
тунцем лежать на ній, як на фокачі. Тому й вийде — питання не «чи вдасться тісто», а «чи не розмокне воно під соком помідорів».
Отой шар
пармезану з
сухарями на дні — це і є відповідь на питання вдасться чи ні. Помідори пускають воду завжди, скільки їх не соли наперед. Сухарі з сиром її вбирають і запікаються в бар'єр, поки тісто ще не встигло розмокнути знизу. Пропустите цей крок — отримаєте не піцу, а мокру ганчірку замість хрусткої основи.
Міф, який тут напрошується: «чим вище температура, тим хрусткіше тісто». Ні — 200 градусів тут узято не заради хрусткості, а заради швидкості: поки духовка пропікає тісто наскрізь, начинка зверху не встигає перетворитися на кашу й пустити зайвий сік. Це гонка навипередки, і температура тут — не про коричневу скоринку, а про те, щоб встигнути.
На столі це для чотирьох, якщо не жадібничати, і краще теплим, а не гарячим: моцарела й тунець від окропу просто розпливуться, а тепле тримає форму і краще тримає смак, ніж щойно з духовки.
Тісто — основа коротка чи листкова бездріжджова, різниця лиш у текстурі: коротке дасть пісочну крихкість, листкове — шаруватість і трохи масла в смаку. Обидва варто проколоти вилкою — не для краси, а щоб пар під низом не підняв бульбашку і не лишив порожнечу, куди потім провалиться начинка.
Помідори — тут пакіно, дрібні й м'ясисті, з мало соку порівняно з великими томатами. Якщо під рукою лиш великі — приберіть із них серцевину з насінням, бо саме там вода, яка вас підведе.
Моцарела — фіордилатте, себто з буйволячого чи коров'ячого молока у воді, а не пластова для піци: вона лишається вологою й м'якою навіть сирою, без плавлення в печі.
Тунець і
анчоуси тут не заради риб'ячого смаку як такого, а заради солоності й жирності, яких бракує помідорам з сиром. Тунець консервований у
олії, не у власному соку — олія з банки піде в суміш замість частини оливкової, і це економія, а не недбалість. Анчоуси можна пропустити зовсім, якщо не любите — тунця з оливками й так вистачить
солі.
Цибуля — червона салатна, бо вона м'якша й солодша за звичайну ріпчасту, і її тут не готують, а їдять сирою у складі начинки. Якщо гострить надто — тонко наріжте і на хвилину-дві залийте холодною водою, це забере зайву різкість без втрати хрусткості.
Орегано з
пармезаном і
сухарями — суха суміш, яка підстелена під начинку. Пармезан можна замінити будь-яким твердим витриманим сиром зі схожою солоністю — грана падано, наприклад, різниці на смак у цьому рецепті не відчуєте. Сухарі — звичайні панірувальні, а якщо нема — дрібно потовчене сухе печиво без цукру чи навіть суха хлібна крихта підійде, суть лиш у тому, щоб вони ввібрали вологу.
Базилік кладіть в останню мить, коли начинка вже змішана — нарізаний завчасно він чорніє й гіркне від контакту з металевим ножем і повітрям, а не від духовки, тож різати краще руками просто перед тим, як викладати на тісто.
Ще від Liam Murphy
·