Фото від ШІТальятелле з червоного рису Ермес, помідорами датторіні, пекоріно та руколою
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 400 г Макарони або звичайні тальятелле
- 1 зубчик Часник
- 200 г Помідор
- 120 г томатна пасата
- 2 ст. л. Оливкова олія
- Сіль за смаком
- Чорний перець свіжозмелений, за смаком
- 2 ст. л. Пекоріно Романо
- 200 г Рукола
Кроки
У сковороді з високими бортами розігрійте оливкову олію і обсмажте часник, щоб він не підрум'янився.
Додайте помідори датторіні та томатну пасату, накрийте кришкою і готуйте.
10 хвПриправте сіллю за смаком і додайте свіжозмелений чорний перець.
Закип'ятіть велику кількість підсоленої води і відваріть тальятелле разом із частиною руколи.
Відкиньте пасту аль денте разом із руколою.
3 хвВикладіть відцідену пасту й руколу у сковороду з соусом, додайте пекоріно романо, перемішайте, швидко прогрійте і подавайте, посипавши свіжою руколою.
Тальятелле з червоного рису Ермес тут для краси й легкого горіхового присмаку — назва довга, а суть проста: паста з 
помідорами, 
часником і 
руколою, присипана 
пекоріно. Жодних складних технік, жодних підводних каменів. Якщо у вас є сковорода з високими бортами й велика каструля під воду — страва вийде, і вийде швидко.
Головний ризик тут не в приготуванні, а в нетерпінні: часник любить підгоряти саме тоді, коли ви відвернулись подивитись на пасту. Другий ризик — перетримати руколу, вона в’яне за секунди, і з хрусткої зелені перетворюється на кашу вже в тарілці, а не на сковороді.
Соус тут не варять годинами — датторіні й 
пасата дають соковитість, яку потрібно лише зібрати в одну консистенцію, а не випарувати до густини. Десять хвилин — орієнтир знизу, далі дивіться на соус, а не на годинник.
Часник обсмажують не до кольору, а проти кольору: щойно з’явився аромат — туди летять помідори. Підрум'янений часник гіркне, і це не доважок смаку, а дефект, який потім ніяка пасата не перекриє. Якщо часник у вас дрібно порізаний — слідкуйте уважніше, дрібний горить швидше за цілий зубок.
Помідори датторіні беріть стиглі й м'які на дотик — вони тут не для краси, а для соку, який разом з пасатою утворює соус. Якщо датторіні не знайшли — підійдуть будь-які дрібні солодкі томати, черрі теж працюють, аби тільки були стиглі, а не ватяні взимку з супермаркету.
Паста з червоного рису Ермес — назва більш маркетингова, ніж функціональна: вона трохи щільніша і темніша за звичайну пшеничну, з легким горіховим відтінком, але технічно поводиться як звичайні тальятелле. Якщо такої немає — беріть будь-які тальятелле чи тагліателле з твердих сортів пшениці, різниця буде в кольорі тарілки, не в рецепті.
Руколу варять двома партіями не випадково: та, що йде в каструлю разом із пастою, встигає зів’яти й віддати гіркуватість у соус, а та, що насипана зверху вже в тарілці — свіжа, хрустка, для контрасту. Якщо руколи немає під рукою — шпинат дасть схожу зелену гіркинку, хоч аромат буде інший.
Пекоріно романо — овечий сир, солоний і гострий, саме тому його кладуть ложками, а не жменями: він сам по собі 
сіль і смак. Якщо пекоріно не дістали — пармезан підійде, тільки сіль тоді регулюйте сильніше, пармезан м'якший.
Відварюйте пасту у великій кількості підсоленої води не з традиції, а з фізики: мало води — крохмаль не розходиться, паста злипається в грудку. Аль денте тут не примха італійців, а запас міцності: паста ще трохи дійде в сковороді з соусом, і якщо зварити її до кінця одразу — на фінальному прогріванні вона розвариться.
Ще від Luca Martelli
·