Фото від ШІТрофі зі шпеком
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 500 г Трофі
- 1 од. Бекон товщиною 0,5 см
- 1/2 од. Цибуля
- 1 упаковка Вершки
- Петрушка за смаком
- щіпка Чорний перець
- невелика кількість Вершкове масло
- Сир кисломолочний
- за смаком Рослинна олія для смаження
Кроки
Дрібно наріжте цибулю і обсмажте її разом зі шпеком, нарізаним шматочками, на невеликій кількості олії; готуйте до повної готовності — внутрішня температура 70 °C.
Додайте вершки та нарізану петрушку, приправте щіпкою чорного перцю і тушкуйте на повільному вогні.
6 хвЗакип'ятіть воду і зваріть трофі.
Готові трофі відцідіть і заправте приготованим соусом зі шпеком, вимішайте із сиром грана і подавайте.
Трофі — це така закручена спіралька з твердих сортів, і крутиться вона не для краси: у ці завитки соус заповзає й тримається, а не стікає на дно тарілки, як сталося б із гладкою стрічкою. Тому під 
шпек і 
вершки вона підходить ідеально — кожен виток ловить трохи жиру, трохи 
цибулі, трохи 
петрушки.
Шпек тут головний, і працює він як шинка-бекон в одному: жирові прошарки топляться на сковороді й несуть аромат копчення у вершки, а м'ясні смужки дають тіло соусу. Якщо копченого шпека нема — беріть будь-яке підкопчене сало з м'ясною прожилкою, суть та сама: жир плавиться, аромат переходить у жир, жир переходить у соус.
Вийде, якщо не поспішати на другому кроці: вершки мають встигнути прийняти в себе смак зі сковороди, а не просто нагрітися. Не вийде, якщо цибулю і шпек передчасно залити вершками, не давши жиру розтопитися — тоді соус буде рідкий і без характеру, просто вершки з плаваючими шматочками.
Цибуля тут не для смаку сама по собі, а як провідник: вона приймає на себе жир зі шпека, стає м'якою і солодкуватою, і саме через неї жир рівномірно розходиться по сковороді, а не збирається калюжею під шматочками сала. Дехто вважає — цибулю можна пропустити, мовляв, шпек і сам ароматний. Ні, бо без цибулі жир просто википить разом із водою з м'яса, і соус вийде сухуватий, без тієї м'якої основи, яка тримає вершки докупи.
Внутрішня температура 70 °C для шпека — це не примха, а межа, після якої м'ясна частина перестає бути сирою, а жирова встигає добряче розтопитися. Ознака на око: шматочки стають напівпрозорими по краях, жир на сковороді світлішає і стає рідким, а не каламутним. Якщо тримати довше — шпек почне підсихати і втрачати соковитість, так що орієнтуйтесь на вигляд, а не на секундомір.
Вершки беріть звичайні, жирністю достатньою, щоб вони загусали на вогні, а не розходилися водою — тонкі вершки для соусу не годяться, їх доведеться довго упарювати, а соус тим часом втратить свіжість петрушки. Петрушку кладіть наприкінці, а не разом із цибулею: вона не для варіння, а для аромату, який вивітрюється за кілька хвилин кипіння.
Трофі варіть у воді, солоній настільки, щоб відчувалося на смак, — це єдиний момент, коли сама паста набирає смак, бо потім її тільки обвалюють у соусі. Готовність перевіряйте зубом, а не годинником: паста має піддаватися укусу, але серединка ще трохи пружинить — це та сама "al dente", яку не варто плутати з недовареним станом, бо тут механізм простий: крохмаль усередині ще не встиг повністю розкритися, і це навмисно, бо паста дійде на сковороді, вбираючи соус.
Масло в кінці — не про жирність, а про зв'язок: холодний шматочок масла, вмішаний у гарячий соус із пастою, емульгує жир і рідину докупи, і соус огортає кожен виток трофі, а не стікає окремо. 
Сир грана тут завершує справу тим же способом — солоний, твердий, плавиться від тепла пасти й додає в'язкості. Якщо грана немає, беріть будь-який твердий витриманий сир із вираженою солоністю — пармезан, пекорино, навіть сухий гауда підійде, головне, щоб він танув, а не плавився в гумову масу.
Ще від Elena Rossetti
·