Фото від ШІЗепполе ді Сан-Джузеппе з ніжним заварним кремом
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти

- 100 г Вода
- 100 г Молоко
- 120 г Борошно
- 50 г Вершкове масло
- 3 од. Яйця
- 10 г Цукор
- 1/4 од. Лимонна цедра
- 1 щіпка Харчова сода
- 3 од. Яєчний жовток
- 100 г Цукор
- 30 г Борошно
- 300 г Молоко
- 1/4 од. Лимонна цедра
- Вишня за смаком
- Арахісова олія за смаком
- Цукрова пудра за смаком
Кроки
Нагріваємо воду, молоко, вершкове масло, цукор і лимонну цедру, помішуємо на середньому вогні до розтоплення масла.
Доводимо до кипіння, додаємо просіяне борошно й вимішуємо вінчиком, поки суміш не відставатиме від стінок каструлі.
Знімаємо з вогню і даємо охолонути.
Додаємо яйця по одному, щоразу добре вимішуючи, поки тісто не пожовтіє.
Додаємо щіпку харчової соди, перемішуємо й перекладаємо тісто в кондитерський мішок із зірчастою насадкою.
Формуємо зепполе у вигляді кілець діаметром 6-7 см на пергаментному папері.
Випікаємо в розігрітій до 190 градусів духовці з конвекцією 3 хвилини або у звичайній духовці 5 хвилин.
5 хвРозігріваємо арахісову олію до 170-175 градусів і смажимо зепполе до золотистого кольору.
Викладаємо зепполе на паперовий рушник для видалення зайвої олії.
З'єднуємо яєчні жовтки й цукор, додаємо просіяне борошно й акуратно вимішуємо.
Додаємо молоко невеликими порціями, постійно помішуючи, додаємо цедру лимона.
Ставимо каструльку на вогонь, доводимо до кипіння, варимо, поки крем не загусне.
Розрізаємо зепполе навпіл і наповнюємо заварним кремом.
Закриваємо зепполе, посипаємо цукровою пудрою й додаємо трохи крему в отвір посередині за бажанням.
Прикрашаємо центр вишнею амарена.
Зепполе ді Сан-Джузеппе — це не пончик, хоч на вигляд схоже. Тісто тут заварне, те саме, що на еклери чи профітролі, тільки з легким присмаком лимонної
цедри й
содою замість частини здуву, який дає пара. У духовці кільце підсихає й тримає форму, а потім у гарячій
олії його роздуває вдруге — ось чому воно виходить порожнисте всередині, готове прийняти крем, а не просто смажена булочка.
Вийде чи ні — вирішується на етапі заварювання тіста. Головна ознака готовності не час на плиті, а те, що маса перестає липнути до стінок каструлі й збирається в один гладкий клубок навколо вінчика. Якщо зняти з вогню раніше — тісто залишиться рідким,
яйця в нього не вб'ються, і зепполе розтечеться в олії замість того, щоб тримати кільце.
Друга точка ризику — температура олії при смаженні. Застара думка: «чим гарячіше, тим швидше й смачніше». Ні, бо при зависокій температурі зовнішня скоринка схоплюється миттєво, а середина лишається сирою й важкою — тісто просто не встигає пропектися до того, як стане коричневим ззовні. Тому 170-175 градусів — це не формальність, а межа, нижче якої тісто встигає прогрітися наскрізь, вище — тільки обгорає.
Крем — заварний, класичний, і тут немає інтриги:
жовтки з цукром,
борошно,
молоко, вогонь до загустіння. Головне — не передати з вогнем, інакше жовток зварений швидше, ніж крем загусне, і ви отримаєте грудочки замість гладкої маси.
Вода й
молоко в тісті — це не випадкова комбінація «про всяк випадок». Вода дає парі більше простору для розширення, молоко — м'якість і колір скоринки через лактозу, яка карамелізується швидше за звичайний
цукор. Якщо у вас тільки молоко — тісто вийде трохи щільнішим, тільки вода — суше й менш рум'яне. Можна замінити повністю водою, якщо молока немає, страва не завалиться.
Масло в заварному тісті — не просто жир для смаку. Воно обгортає частинки крохмалю в
борошні, заважаючи їм склеюватися в суцільну клейку масу, тому тісто після заварювання залишається пластичним, а не гумовим. Заміна — будь-який жир без власного запаху й з подібним вмістом жирності, тобто не
олія (вона не дає тієї ж структури через відсутність води в складі), а, наприклад, маргарин для випічки.
Яйця додаємо по одному не з примхи, а тому що тісто кожного разу має «прийняти» яйце — знову стати гладким, перш ніж приймати наступне. Якщо влити всі три одразу в гаряче заварене тісто, воно розшаровується: яєчний білок частково зварюється від залишкового тепла, і маса стає зернистою замість однорідної. Звідси й орієнтир у рецепті — тісто пожовтіло й загладилось, а не «вимішували стільки-то секунд».
Сода тут — не для підйому, як у кексі, а радше для додаткової легкості структури, бо основний здув дає пара з води й молока при випічці та смаженні. Щіпка — це справді щіпка, перебір дає металевий присмак і занадто пористу, ламку стінку, яку важко потім розрізати для крему.
Лимонна
цедра в тісті й у кремі — парний хід, не для краси. Вона перебиває жирність смаженого тіста й масляність крему, не додаючи кислоти (цедра — це ефірні олії шкірки, а не сік). Якщо цедри немає — можна обійтися без неї, смак стане простішим, але структура не постраждає.
Вишня амарена в центрі — це данина традиції й контраст: кисло-солодка ягода посередині ніжного крему й хрусткого тіста. Будь-яка кисла ягода в сиропі підійде за принципом — потрібна не солодкість, а кислинка, яка ріже солодкий крем. Арахісова олія для фритюру обрана за нейтральний смак і високу точку димлення — підійде будь-яка рафінована олія без запаху, яка спокійно тримає 170-175 градусів без диму.
Ще від Kofi Asante
·