Зепполе ді Сан-Джузеппе з ніжним заварним кремомФото від ШІ

Зепполе ді Сан-Джузеппе з ніжним заварним кремом

Порцій: 4 Приготування 60 хв Десерти
ВегетаріанськеМістить: глютен, молоко, горіхи, яйця
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.

Інгредієнти

Зепполе ді Сан-Джузеппе з ніжним заварним кремом — інгредієнти: Вода, Молоко, Борошно, Вершкове масло, Яйця, Цукор

Кроки

  1. Нагріваємо воду, молоко, вершкове масло, цукор і лимонну цедру, помішуємо на середньому вогні до розтоплення масла.

  2. Доводимо до кипіння, додаємо просіяне борошно й вимішуємо вінчиком, поки суміш не відставатиме від стінок каструлі.

  3. Знімаємо з вогню і даємо охолонути.

  4. Додаємо яйця по одному, щоразу добре вимішуючи, поки тісто не пожовтіє.

  5. Додаємо щіпку харчової соди, перемішуємо й перекладаємо тісто в кондитерський мішок із зірчастою насадкою.

  6. Формуємо зепполе у вигляді кілець діаметром 6-7 см на пергаментному папері.

  7. Випікаємо в розігрітій до 190 градусів духовці з конвекцією 3 хвилини або у звичайній духовці 5 хвилин.

    5 хв
  8. Розігріваємо арахісову олію до 170-175 градусів і смажимо зепполе до золотистого кольору.

  9. Викладаємо зепполе на паперовий рушник для видалення зайвої олії.

  10. З'єднуємо яєчні жовтки й цукор, додаємо просіяне борошно й акуратно вимішуємо.

  11. Додаємо молоко невеликими порціями, постійно помішуючи, додаємо цедру лимона.

  12. Ставимо каструльку на вогонь, доводимо до кипіння, варимо, поки крем не загусне.

  13. Розрізаємо зепполе навпіл і наповнюємо заварним кремом.

  14. Закриваємо зепполе, посипаємо цукровою пудрою й додаємо трохи крему в отвір посередині за бажанням.

  15. Прикрашаємо центр вишнею амарена.

Зепполе ді Сан-Джузеппе — це не пончик, хоч на вигляд схоже. Тісто тут заварне, те саме, що на еклери чи профітролі, тільки з легким присмаком лимонної цедри й содою замість частини здуву, який дає пара. У духовці кільце підсихає й тримає форму, а потім у гарячій олії його роздуває вдруге — ось чому воно виходить порожнисте всередині, готове прийняти крем, а не просто смажена булочка.

Вийде чи ні — вирішується на етапі заварювання тіста. Головна ознака готовності не час на плиті, а те, що маса перестає липнути до стінок каструлі й збирається в один гладкий клубок навколо вінчика. Якщо зняти з вогню раніше — тісто залишиться рідким, яйця в нього не вб'ються, і зепполе розтечеться в олії замість того, щоб тримати кільце.

Друга точка ризику — температура олії при смаженні. Застара думка: «чим гарячіше, тим швидше й смачніше». Ні, бо при зависокій температурі зовнішня скоринка схоплюється миттєво, а середина лишається сирою й важкою — тісто просто не встигає пропектися до того, як стане коричневим ззовні. Тому 170-175 градусів — це не формальність, а межа, нижче якої тісто встигає прогрітися наскрізь, вище — тільки обгорає.

Крем — заварний, класичний, і тут немає інтриги: жовтки з цукром, борошно, молоко, вогонь до загустіння. Головне — не передати з вогнем, інакше жовток зварений швидше, ніж крем загусне, і ви отримаєте грудочки замість гладкої маси.

Вода й молоко в тісті — це не випадкова комбінація «про всяк випадок». Вода дає парі більше простору для розширення, молоко — м'якість і колір скоринки через лактозу, яка карамелізується швидше за звичайний цукор. Якщо у вас тільки молоко — тісто вийде трохи щільнішим, тільки вода — суше й менш рум'яне. Можна замінити повністю водою, якщо молока немає, страва не завалиться.

Масло в заварному тісті — не просто жир для смаку. Воно обгортає частинки крохмалю в борошні, заважаючи їм склеюватися в суцільну клейку масу, тому тісто після заварювання залишається пластичним, а не гумовим. Заміна — будь-який жир без власного запаху й з подібним вмістом жирності, тобто не олія (вона не дає тієї ж структури через відсутність води в складі), а, наприклад, маргарин для випічки.

Яйця додаємо по одному не з примхи, а тому що тісто кожного разу має «прийняти» яйце — знову стати гладким, перш ніж приймати наступне. Якщо влити всі три одразу в гаряче заварене тісто, воно розшаровується: яєчний білок частково зварюється від залишкового тепла, і маса стає зернистою замість однорідної. Звідси й орієнтир у рецепті — тісто пожовтіло й загладилось, а не «вимішували стільки-то секунд».

Сода тут — не для підйому, як у кексі, а радше для додаткової легкості структури, бо основний здув дає пара з води й молока при випічці та смаженні. Щіпка — це справді щіпка, перебір дає металевий присмак і занадто пористу, ламку стінку, яку важко потім розрізати для крему.

Лимонна цедра в тісті й у кремі — парний хід, не для краси. Вона перебиває жирність смаженого тіста й масляність крему, не додаючи кислоти (цедра — це ефірні олії шкірки, а не сік). Якщо цедри немає — можна обійтися без неї, смак стане простішим, але структура не постраждає.

Вишня амарена в центрі — це данина традиції й контраст: кисло-солодка ягода посередині ніжного крему й хрусткого тіста. Будь-яка кисла ягода в сиропі підійде за принципом — потрібна не солодкість, а кислинка, яка ріже солодкий крем. Арахісова олія для фритюру обрана за нейтральний смак і високу точку димлення — підійде будь-яка рафінована олія без запаху, яка спокійно тримає 170-175 градусів без диму.

Ще від Kofi Asante

·

Поскаржитись на рецепт hello@fridge.menu