Фото від ШІФарфалле з вершковим лимонним соусом
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 1 од. Лимон
- 1 ст. л. Пармезан
- 30 г Вершкове масло
- 1 од. Цибуля
- Петрушка за смаком
- 80 г Вершковий сир
- Сіль за смаком
- Білий перець за смаком
- 400 г Макарони
Кроки
Зняти цедру з лимона і вичавити з нього сік.
Варити макарони у підсоленій киплячій воді. На сковороді обсмажити подрібнену цибулю на вершковому маслі, додати лимонну цедру та влити лимонний сік.
Додати мелений білий перець і перекласти в сковороду зварені до стану аль денте та зціджені макарони.
Вимішати з вершковим сиром і 1 ст. л. води, в якій варилися макарони, до однорідної кремової консистенції.
Перемішати, додавши пармезан, і подавати, присипавши свіжою подрібненою петрушкою.
Фарфалле з лимонним соусом — страва-перевірка на одне просте питання: чи вмієте ви зупинитись, поки соус ще рідкий. Бо вершковий 
сир застигає хвилин за дві після того, як ви вимкнули вогонь, і якщо на цей момент соус здавався вам «ще занадто жидким» — ви вгадали правильно. Якщо здавався «вже густим» — на тарілці він стане клейстером.
Друга перевірка — цедра. 
Лимон тут не для кислоти, кислоту дає сік. Цедра дає ефірну олію, яка в 
цибулі на 
маслі розкривається зовсім інакше, ніж просто з соком у холодному соусі. Якщо зняти цедру тонко, без білої шкірки, — вийде аромат. Якщо зачепити білий шар — вийде гіркота, яку потім ніякий 
пармезан не виправить.
Страва на чотирьох — ненасичена, зимова, пісна на вигляд, але жирна по суті: масло, сир, пармезан. Рятує лимон, який не дає всьому цьому бути важким.
Цибуля тут — не головний герой, а провідник аромату цедри. Її задача — встигнути стати м'якою й прозорою за той час, поки масло не підгоріло. Масло на сковороді починає пахнути горіхом раніше, ніж горить, — орієнтуйтесь на запах, а не на колір цибулі: вона в цьому соусі не має золотіти, бо золотіння — це вже перший крок до гіркого.
Лимон беріть один, але дивіться на нього, а не на рецепт: товстошкірий і важкий дасть менше соку, тонкошкірий — більше. Цедра і сік — це по суті два різні інгредієнти з одного плода, тож зняти цедру треба до того, як вичавите сік, інакше знімати вже нема з чого.
Вершковий сир — основа соусу, і тут важливо не що саме, а яка консистенція: він має бути пластичним, а не рідким кремовим, бо саме його білок і жир тримають соус на 
пасті, а не стікають на дно тарілки. Якщо такого сиру немає, годиться будь-який м'який сир без кислого присмаку — зайва кислотність тут зайва, лимон уже свою кислоту дав.
Вода з-під макаронів — не формальність. Вона солона й містить трохи крохмалю, який допомагає сиру та маслу не розшаруватися, а зв'язатися в соус. Якщо вилити воду повністю і спробувати розвести соус звичайною водою з-під крана — вийде та сама емульсія, тільки без 
солі і без крохмалю, і вона розпадеться швидше.
Пармезан додають останнім і поза вогнем — не тому, що так заведено, а тому, що пармезан на гарячому починає плавитись нерівномірно, грудками, і це вже не соус, а сир із грудками в соусі. Білий 
перець тут не випадковий: чорний дав би темні крапки на світлому соусі, а смак страви це не змінить, тож вибір суто естетичний — якщо вам байдуже до крапок, беріть чорний.
Макарони варте до аль денте за тим самим принципом, що й завжди: вони доварюються в сковороді, забираючи соус і трохи своєї текстури туди. Фарфалле тут не випадково — їхні складки й краї тримають густий соус краще, ніж гладка паста, бо соусу є за що зачепитись.
Ще від Tomás Ferreira
·