Фото від ШІФокача на сковороді зі смаком піци, з начинкою з помідорів і моцарели
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 250 г Борошно
- 8 г Розпушувач
- 120 г Вода
- 2 ст. л. Молоко
- 1 щіпка Сіль
- 1 щіпка Цукор
- Оливкова олія за смаком
- Томатна паста за смаком
- 100 г Моцарела
Кроки
У мисці змішуємо борошно з розпушувачем для солоної випічки, щіпкою солі та щіпкою цукру. Додаємо воду і молоко.
Перемішуємо ложкою, потім вимішуємо руками доки тісто не стане щільним та еластичним.
Ділимо тісто на дві частини і розкачуємо скалкою, формуючи кола діаметром як дно сковороди.
Наливаємо оливкову олію на сковороду і рівномірно розподіляємо пензликом.
Викладаємо більший диск тіста і наповнюємо томатною пасатою та нарізаною моцарелою.
Накриваємо меншим диском тіста, защипуємо краї і пропресовуємо зубцями виделки.
Накриваємо сковороду кришкою і готуємо на слабкому вогні.
5 хвПеревертаємо фокачу і готуємо з іншого боку.
7 хв
Це піца, яку вдарили головою об стіл і сказали «ти тепер хачапурі». Два коржі, між ними соус і 
моцарела, і все це готується не в духовці, а на сковороді — тобто так, як робили до того, як у кожному дворі з'явилась піч. Вирішує вона одне: що робити, коли піци хочеться, а духовки або терпіння чекати розігріву немає.
Головний ризик тут — не начинка, а тісто. 
Розпушувач замість дріжджів — це економія часу, але не безкарна: піднімається воно хімією, а не ферментацією, і це значить, що смак у нього прямий, без тієї кислинки й повітряності, яку дає бродіння. Натомість швидко, передбачувано, і готувати можна за годину до того, як їсти.
Друга точка, де все вирішується — це герметичність шва. Два диски, начинка між ними, краї защипнуті виделкою — і якщо защипнули погано, при переверненні сир і соус підуть вам на плиту, а не в тарілку. Защипуйте так, наче закриваєте вареник: тісто має зчепитися з тістом, а не просто лягти одне на одне.
Третє — кришка. Вона тут не для краси: без неї верхній диск спечеться тільки знизу жаром від сковороди, а зверху лишиться сирим тістом з начинкою, яка вже тече. Кришка створює парову камеру, яка доварює верх, поки низ смажиться.
Борошно беріть звичайне, пшеничне, без претензій — тут не потрібна сильна клейковина, бо тісто не тягнуть руками під стелю, а розкачують качалкою у два тонкі диски. Розпушувач саме «для солоної випічки» — не плутайте з содою чи з розпушувачем для солодких тортиків: там інша кислотна основа, і реакція піде не так, як треба, тісто або не підніметься, або матиме присмак металу.
Вода і 
молоко разом — це не випадковість і не забудькуватість автора рецепта. Вода дає тісту еластичність, молоко — м'якість і легку кремовість у смаку, бо в ньому є жир і білок, яких у воді немає. Якщо молока немає, замініть його просто водою, тісто стане трохи жорсткішим, але не критично.
Щіпка цукру в солоному тісті — це не про солодкість, а про те, що 
цукор допомагає скоринці рум'янитись і трохи підсилює смак самого борошна, навіть без дріжджового бродіння, яке звично дає хліб. Без нього тісто вийде, але буде trochu плоским на смак.
Томатну 
пасту (помідорну пасту) або соус для фокачі обов'язково розподіляйте так, щоб вона не доходила до самого краю — інакше в момент защипування вона попаде у шов, і він розійдеться при переверненні на сковороді. Моцарелу ріжте, не труть — тертий сир при нагріванні тече швидше і рівномірніше просочує тісто водою з себе, а шматочками він радше розпливається локально, лишаючи тягучі кишені, за які фокачу, власне, й люблять.
Олія на сковороді — це заміна тій плівці жиру, яку в духовці дає сам розігрітий лист. Її береться не багато й не мало, а стільки, щоб низ тіста контактував із жиром по всій площі, а не смажився плямами. Будь-яка олія без власного яскравого запаху тут підійде, оливкова просто дає легкий присмак, який тут доречний, бо страва й так грає в піцу.
Готовність визначайте не хвилинами з рецепта, а кольором і звуком: коли при обережному підніманні край фокачі з золотавого переходить у рудо-коричневий, а не лишається білим тістом — переливайте. П'ять і сім хвилин — це нижня межа, орієнтир для плити середньої потужності, а не присяга: якщо у вас сковорода тонша чи вогонь слабший, чекайте довше, і дивіться на колір, а не на таймер.
Ще від Luca Martelli
·