Фото від ШІКанедерлі зі шпинатом
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 250 г Хліб
- 700 г Шпинат
- 130 г Пармезан тертий
- 1 склянка Молоко
- 100 г Вершкове масло
- 1 од. Цибуля
- 1 од. Яйця
- Сіль за смаком
- Чорний перець за смаком
- Панірувальні сухарі за смаком
- 2 ст. л. Борошно
- Шавлія за смаком
Кроки
Ретельно промиємо шпинат і відваримо його в злегка підсоленій воді або приготуємо його на парі.
Наріжемо черствий хліб дрібними кубиками та замочимо його в склянці молока.
Дамо шпинату охолонути, віджмемо зайву воду та дрібно нарубаємо ножем.
Дрібно наріжемо цибулю і обсмажимо її на великій сковороді на вершковому маслі до золотистого кольору.
Додамо шпинат і обсмажимо кілька хвилин, посолимо і додамо чорний перець.
Знімемо сковороду з вогню і дамо трохи охолонути.
У мисці збиємо яйце, додамо шпинат, замочений у молоці хліб, борошно і панірувальні сухарі.
Перемішаємо до отримання м'якого, але не надто вологого тіста.
Сформуємо з тіста канедерлі розміром приблизно з мандарин.
Доведемо до кипіння воду у великій каструлі, посолимо і опустимо по 3-4 канедерлі за раз.
Варимо канедерлі, виймаючи шумівкою через 10-15 хвилин після спливання.
15 хвПерекладемо готові канедерлі на тарілку та приправимо розтопленим вершковим маслом та пармезаном.
Канедерлі — це тірольський (чи то пак південнотирольський, а як по-італійськи — то альто-адідже, кордон там умовний) спосіб не викидати 
черствий хліб. Старий хліб, 
шпинат, 
яйце, трохи 
борошна — і вже вечеря, а не відходи. Принцип тут простий: хліб має напитися 
молока так, щоб став м'яким, але не перетворився на кашу, бо з кашею ви зліпите не кнедлик, а млинцеву грудку, яка розповзеться у воді.
Вийде це чи ні — вирішується на етапі тіста, а не на етапі варіння. Якщо тісто занадто вологе — додайте ще 
сухарів чи борошна, і не бійтеся це робити на око, рецепт тут вам не указ, а орієнтир. Якщо тісто тримає форму кулі й не липне до рук — варитиметься нормально.
Дехто каже: головне — довше варити, і канедерлі точно не розваляться. Ні, бо справа не в часі, а в щільності тіста. Переварена волога грудка розповзеться і через двадцять хвилин, а правильно зліплена і за десять тримається купи.
Хліб тут не для смаку, а для структури — він тримає форму кнедлика, як кістяк тримає тіло. Чим черствіший хліб, тим краще: він вбирає молоко рівномірно і не перетворюється на клейстер. Свіжий хліб сюди не годиться зовсім — він або не вбере молоко як слід, або розкисне миттю і без запасу міцності. Якщо вдома тільки свіжий хліб — підсушіть його в духовці хвилин десять-п'ятнадцять, і буде вам черствий.
Шпинат варять чи готують на парі не заради кольору, а щоб вийшла з нього зайва вода — інакше та вода потім опиниться у вашому тісті і зробить його рідким. Тому й віджимають його руками після варіння, і то добряче, до сухого на дотик листя. Якщо шпинату немає — беріть будь-яку листяну зелень, яка так само втрачає об'єм при варінні: мангольд, молоду кропиву, навіть буряковий гич. Принцип той самий: відварити, віджати, нарубати.
Цибуля на вершковому 
маслі — це не просто для смаку, маслу тут довіряють більше, ніж олії, бо воно при обсмажуванні цибулі додає горіхову нотку, якої олія дати не може. Готовність цибулі — колір золотий, не темніший: темніша цибуля вже гірчить, а нам тут потрібна м'якість, а не гострота смаку.
Яйце в тісті — це клей, який тримає хліб, шпинат і борошно разом під час варіння, а борошно — страховка на випадок, якщо тісто вийшло занадто вологим. Панірувальні сухарі працюють так само — вони забирають зайву вологу, тому додавайте їх на око, доки тісто не стане зручним для ліплення, а не за вказаною в рецепті кількістю, якої там, властиво, й немає.
Воду для варіння солять і доводять до кипіння, але кнедлики в неї опускають, коли кипіння вже спокійне, а не бурхливе: бурхлива вода розіб'є кнедлик об стінки каструли ще до того, як він встигне зваритись зсередини. Готовність бачать так: кнедлик спливає — це ще не готовність, це лише сигнал почати відлік, а справжня готовність — коли він тримає форму і не розвалюється під шумівкою.
Якщо немає 
пармезану — беріть будь-який твердий сир, що добре труситься на тертці й має виразний смак, включно з солоністю: пекорино сюди підходить навіть краще, бо він гостріший і додає тій прісній зимовій страві характеру.
Ще від Inès Lambert
·