Фото від ШІЗапечені пряні томати з орзо
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 500 г Помідор
- 4 зубчик Часник цілі
- 1 ст. л. Сушений чебрець
- 1 ч. л. сушений розмарин
- 1 ч. л. Мед
- 90 г прошуто
- 400 г Макарони
- 100 г Пармезан дрібно тертий
- 1 жмут Базилік грубо нарізаний
- 20 г Кунжут підсмажений
- 30 г Кедровий горіх підсмажені
- 150 г Бурата
- 4 ст. л. Оливкова олія для смаження
- Сіль
- Чорний перець свіжомелений
Кроки
Викладіть помідори, часник, чебрець, розмарин, мед, оливкову олію та трохи солі й перцю у змащену жаростійку форму. Добре перемішайте.
Запікайте у розігрітій до 200 градусів духовці 30 хвилин, доки помідори не потріскаються, а часник не стане м'яким.
Викладіть прошуто на деко, застелене пергаментом, і запікайте приблизно 10 хвилин при 180 градусах, доки прошуто не стане хрустким.
Зваріть орзо за інструкцією на упаковці, після чого злийте воду.
Дістаньте форму з помідорами з духовки і розімніть помідори разом із часником.
Вмішайте дрібно тертий пармезан у гарячі помідори до отримання смачного соусу і приправте сіллю та перцем до смаку.
Викладіть орзо у велику миску, добре перемішайте з томатним соусом і свіжою зеленню, посипте кедровими горішками та кунжутом.
Подавайте у великій мисці, зверху викладіть кульку бурати і покришіть хрустке прошуто.
Це 
паста, де соус не варять, а запікають. 
Томати в духовці роблять те, що варіння на плиті зробити не може: вода з них випаровується, а не розбавляє собою смак, і за цей час цукор у м'якоті карамелізується. Звідси й ложка 
меду в рецепті — не для солодкості, а щоб підсилити те, що й так станеться з томатом при високій температурі.
Вийде чи ні — вирішується на етапі, коли ви дістаєте форму з духовки. Помідори мають бути м'якими настільки, щоб розминались виделкою без зусиль, разом із 
часником, який за цей час втратив різкість і став солодкуватим пюре. Якщо вони ще тримають форму — поверніть у духовку, бо недопечений томат дасть соус водянистий, кислий і без того глибокого смаку, заради якого весь цей запіканням затіяний.
Друга точка ризику — 
пармезан. Його вмішують у гарячі, щойно розім'яті помідори, не в теплі й не в холодні. Сир плавиться й зв'язує соус тільки поки температура висока; охолоне — отримаєте грудки сиру в рідині замість однорідного соусу.
Хрустка шинка і підсмажені 
горіхи з 
кунжутом тут не прикраса для фото. Вся страва — м'яка: орзо, томатний соус, 
бурата. Без хрусткого елементу вона була б смачна, але одновимірна. Шинка в духовці на 180 градусах і горіхи на сковороді дають те, чого немає більше ніде в тарілці.
Томати беріть стиглі, навіть переспілі — тут не той випадок, коли потрібна щільна м'якоть для салату. Чим м'якіший і солодший помідор на старті, тим швидше й повніше він розпадеться в духовці. Якщо під рукою лише тверді та кислуваті — мед у рецепті якраз і компенсує нестачу природної солодкості, не бійтесь додати трохи більше.
Часник кладуть цілими зубцями, в шкірці або без — нема різниці, бо мета не підсмажити його, а стомити тим самим жаром, що й томати. Запечений цілий зубець втрачає гостроту й стає пастоподібним, його розминають разом з помідорами просто в соус. Якщо покладете часник подрібненим із самого початку — він підгорить раніше, ніж помідори дійдуть, і дасть гіркоту.
Чебрець і 
розмарин тут сухі трави запікаються разом з овочами, а не додаються в кінці свіжими — і це правильно: духовка дає їм час віддати 
олію в соус поступово, без різкого аромату, який буває від свіжої зелені, покладеної зарано. 
Базилік — навпаки, свіжий і йде в кінці, грубо нарізаний, саме для контрасту: один і той самий клас трав, але різна роль.
Пармську шинку можна замінити будь-якою сиров'яленою шинкою тонкого нарізу — бекон тут не підійде, бо він дає інший жир і не досягне тієї хрусткості без пригоряння. Орієнтуйтесь на колір і запах: шинка готова, коли краї підсмажились, стали темнішими й ламкими на вигляд, а не м'якими.
Орзо — паста у формі рисового зерна, варити звично, за інструкцією на пачці, нічого особливого тут не відбувається. Якщо орзо немає — підійде будь-яка дрібна паста короткої форми, здатна вбирати соус, а не ковзати по ньому: дітальні, рисоні, навіть дрібна мушля.
Бурата і пармезан — тут обидва сири, але з різними задачами. Пармезан тане в соус і стає його частиною. Бурата кладеться цілою кулькою зверху вже на подачі, холодною й цілісною, щоб її можна було розрізати за столом і дати вершковій начинці розтектися по гарячій пасті — це видовище й текстура, а не просто ще один сир у тарілці. Заміняти бурату моцарелою можна, але втратите саме цей момент розтікання: моцарела щільніша і такого ефекту не дасть.
Ще від Ostap Melnyk
·