Фото від ШІКремова полента з печеними томатами
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 350 г Помідор маленькі, на гілочці
- 3 зубчик Часник цілий, в лушпинні
- 1 стебло Чебрець свіжий
- 1 стебло Розмарин свіжий
- 2 ст. л. Оливкова олія
- Сіль
- Чорний перець
- 600 мл Вода
- 200 мл Молоко
- 200 г Кукурудзяна крупа кукурудзяне борошно
- 30 г Вершкове масло
- 50 г Пармезан дрібно натертий, або інший твердий сир
- ½ од. Лимон органічний, цедра дрібно натерта
- ½ жменя Петрушка
- 25 г Пармезан пластівцями
Кроки
Викладіть помідори на гілочках у невелику жаростійку форму, застелену пергаментом. Розподіліть часник, цілі гілочки чебрецю й розмарину, оливкову олію, сіль і перець.
Запікайте у розігрітій до 150 градусів духовці приблизно 45 хвилин.
Злийте сік, що утворився у формі, разом з оливковою олією в миску.
Звільніть часник від шкірки і розподіліть часникову масу в олії та соку з помідорів.
Добре перемішайте.
Кремова полента: влийте воду і молоко в каструлю та доведіть до кипіння.
Всипте крупу поленти, помішуючи віночком, і доведіть до кипіння.
Зменшіть вогонь до слабкого і накрийте кришкою.
Дайте поленті настоятися, поки вона не стане м'якою і кремовою.
Додайте вершкове масло і свіжонатертий пармезан, приправте сіллю, перцем і цедрою лимона.
Подача: викладіть кремову поленту на тарілки з помідорами.
Полийте часниково-томатним соком і подавайте з пластівцями пармезану та дрібкою петрушки.
Полента — це той самий мамалиґа, тільки з італійським паспортом і 
пармезаном замість бринзи. Суть одна: кукурудзяна крупа розварюється в рідині до стану густого крему. Якщо у вас виходить каша грудками або, навпаки, рідина, яка розшаровується на 
воду й крупу — значить, поспішили, і тут далі можна не читати.
Томати тут не для краси. Запечені повільно, при невисокій температурі, вони втрачають зайву воду і натомість концентрують цукор — той самий, що в сирому вигляді ледь відчутний. 
Часник у лушпинні запікається, а не смажиться, тому не гіркне й не википає в гіркий чорний попіл, як це буває, коли його кладуть очищеним просто в гарячу 
олію.
Вийде це блюдо чи ні — залежить не від точності ваг, а від двох речей: чи дасте поленті час настоятися під кришкою, не підглядаючи щохвилини, і чи не поведетесь на спокусу зробити вогонь сильнішим "щоб швидше". Кукурудзяна крупа розкривається повільно, інакше вона просто пристане до дна й підгорить, лишивши решту сирою.
Дехто каже — поленту треба годинами мішати дерев'яною ложкою, інакше не вийде. Ні, бо тут крупи мало і рідини достатньо: закрили кришкою, тепло саме доводить крохмаль до готовності. Мішати постійно мали сенс у казанах з густою мамалигою на відкритому вогні, де дно пече нерівномірно — у вас на плиті каструля гріється рівніше.
Полента — кукурудзяне борошно грубого помелу — тут головний герой, і саме тому важливо, яке борошно ви взяли. Дрібний помел, той, що для мамалиги "швидкого приготування", дасть кашу за п'ять хвилин, але без тієї кремової тягучості, яку дає крупний помел: зерну треба час, щоб розкритися зсередини, а не розчинитися миттєво. Якщо у вас тільки дрібна крупа — зменшіть воду грамів на п'ятдесят і скоротіть час настоювання, інакше отримаєте клейстер.
Вода й 
молоко разом — не примха, а баланс. Чиста вода дає поленті чистий кукурудзяний смак, але сухуватий; саме молоко несе жир і білок, через які текстура стає оксамитовою, а не просто густою. Якщо молока немає або не любите — замініть водою повністю, додавши трохи більше 
масла в кінці: жир все одно потрібен, просто джерело інше.
Часник у лушпинні — спосіб отримати м'яку, майже солодку м'якоть замість гіркого смаженого запаху. Шкірка захищає зубчик від прямого контакту з гарячим повітрям духовки, тому часник там скоріше томиться, ніж пече. Якщо забули купити часник чи не любите його запах наступного дня — просто пропустіть, томатний сік з оливковою олією сам по собі вже достатньо виразний.
Томати на гілочці — не обов'язковий реквізит для фото. Гілочка тримає плоди разом, не дає їм розвалитись у плоскінь на деко, і тому сік не розтікається так швидко, а концентрується під кожним плодом. Немає таких — беріть будь-які невеликі томати, краще щільні, не перезрілі: з перезрілих при запіканні лишається тільки шкірка.
Будь-яка тверда олія без власного запаху замінить оливкову — соняшникова рафінована, наприклад. Але тут олива не просто середовище для запікання, вона потім іде в соус разом з томатним соком, і її присмак там відчутний. Якщо олія різка чи гірчить — це не ваша помилка в рецепті, це олія вже старіла.
Пармезан можна замінити будь-яким твердим витриманим сиром зі схожою солоністю — грана падано, старий гауда, навіть сухий сулугуні у крайньому разі. Головне — дрібно натертий сир вмішується в гарячу поленту й тане, а не ляже грудками, як було б з м'яким сиром. Пластівці пармезану зверху — це вже не функція, а контраст текстур: твердий шматочок на тлі крему.
Цедра 
лимона в кінці — не про кислоту, лимонний сік сюди не йде. Цедра дає ефірну свіжість, яка перебиває жирність масла й сиру, не змінюючи кислотність страви. Органічний лимон тут важливий чесно: цедра неорганічного може нести на собі віск і хімію обробки шкірки, а ви її їсте, а не вичавлюєте сік.
Ще від Lucas Moreau
·