Курка з кунжутом з рисом та імбирним йогуртом

Курка — беріть стегна чи будь-яку частину з кісткою чи без, аби шматок тримав форму в кубику і не розвалювався від тепла. Чисте біле м'ясо грудки тут ризиковане — воно сохне швидше, ніж встигає просмажитися кубик стегна, і ви рискуєте отримати гумку замість м'якого шматка.

Тахіні — кунжутна паста, і тут вона не для смаку екзотики, а як загусник і носій смаку кунжуту одночасно. Якщо тахіні немає — не біда, арахісова паста без цукру й добавок дасть схожу текстуру, хоч і інший відтінок смаку. Головне — паста, а не сироп, інакше соус потече, а не обійме курку.

Соєвий соус і оцет тут працюють у парі: соус дає сіль і глибину, оцет — ту кислинку, яка не дає підливі здатися приторною через мускавадо. Мускавадо — це просто тростинний цукор з мелясою, не знайдете — звичайний коричневий цукор підійде, втратите тільки легку карамельну нотку, не більше.

Кукурудзяний крохмаль — єдиний спосіб зробити рідкий соус густим без борошняного присмаку. Розведіть його в холодній рідині заздалегідь, бо кинутий сухим у гарячу сковороду він збивається грудками, і тоді доведеться проціджувати соус, а це вже прикро.

Кунжутна олія — не для смаження на весь час готування, а для аромату. Вона горить і гіркне на сильному вогні швидше за звичайну олію, тому хтось скаже — смажити на ній не можна. Можна, якщо не перегрівати сковороду до диму і не тримати довго порожньою перед заправкою. Якщо боїтеся — беріть будь-яку олію без власного запаху для смаження, а кунжутну додайте в кінці, крапельками, вона своє віддасть і без вогню.

Йогурт з імбиром і шрірачею — тут не соус-прикраса, а противага. Гострота шрірачі й солодкава підлива курки одне одного врівноважують, і якщо немає шрірачі — підійде будь-який гострий соус на оцтовій основі, аби не солодкий. Шпинат і порей варто довести тільки до стану, коли шпинат втрачає пружність, але ще зелений — перетримаєте, і він пустить воду просто в тарілку.