Фото від ШІПорційна лазанья
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
- 1 од. Цибуля дрібно нарізана
- 3 зубчик Часник дрібно нарізані
- 400 г Фарш яловичий
- 200 мл Молоко
- 1 ст. л. Кукурудзяний крохмаль
- 3 од. Морква грубо натертої
- 3 стебла Селера грубо натертої
- 800 г томати рублені консервовані
- 25 г Томатна паста
- 200 мл Бульйон
- 2 ч. л. Орегано
- 1 ч. л. Сушений чебрець
- 1 ч. л. Базилік
- 1 ст. л. Оливкова олія для смаження
- Сіль
- Чорний перець
- 200 г Макарони наприклад мафальда корта або паччокке
- 125 г Моцарела
Кроки
Обсмажте цибулю й часник у каструлі з олією, доки цибуля не стане м'якою.
Збільште вогонь, додайте фарш і добре обсмажте, постійно помішуючи.
Зменшіть вогонь.
Розмішайте кукурудзяний крохмаль у молоці та додайте його до соусу разом з рештою інгредієнтів.
Дайте соусу покипіти 5 хвилин без кришки, добре приправивши сіллю та перцем.
5 хвДодайте пасту в каструлю і ретельно перемішайте протягом хвилини.
1 хвВикладіть соус з пастою у змащене жаростійке блюдо.
Натріть моцарелу невеликими шматочками і розподіліть по блюду.
Поставте страву в розігріту духовку з конвекцією на 175 градусів і запікайте близько 25 хвилин.
25 хвПеред подачею посипте трохи пармезаном.
Лазаньєтте — це лазанья для тих, хто не хоче возитися з листами тіста й духовкою на півдня.
Паста замість пластів, одна каструля замість окремого соусу й окремого варіння — а результат той самий: м'ясний соус, запечений із сиром зверху. Вийде чи ні — вирішується не в духовці, а раніше, на сковороді з
фаршем.
Головна точка, де страва або вдається, або стає сірою кашею — обсмажування фаршу на сильному вогні. Якщо вогонь слабкий, фарш не смажиться, а парить у власному соку: сіра крихта замість рум'яних шматочків, і смак у страви буде плаский, без тієї карамелізованої глибини, яку дає контакт м'яса з гарячим металом. Тому в рецепті окремо сказано — збільшити вогонь і не відходити, постійно помішуючи.
Другий момент довіри — соус має покипіти без кришки. Накрийте — і вода нікуди не дінеться, соус залишиться рідким, паста його не ввібрала б і плавала б. Відкрита каструля випускає пару, соус гусне на очах, і ви бачите це, а не вгадуєте за годинником.
Сир зверху — не прикраса.
Моцарела тягнеться й тримає вологу під скоринкою, пармезан дає
сіль і легку гіркуватість наприкінці — без нього страва прісніша, ніж здається.
Цибуля й
часник ідуть першими саме тому, що обидва бояться сильного вогню — часник гірчить, якщо підгорить, тому спочатку м'який вогонь, цибуля стає прозорою й солодкою, а вже потім — жар для м'яса.
Фарш — яловичий, звичний для соусу болоньєзе, і тут діє те саме правило: чим менше він "мокрий" із магазину, тим краще смажиться. Якщо фарш вологий, обсушіть його паперовим рушником перед сковородою — інакше замість смаження отримаєте тушкування у власній рідині.
Морква й
селера тут не для смаку овочів самих по собі, а для тієї ж класичної трійці (цибуля-морква-селера), яка дає
бульйону й соусу основу-фундамент — м'ясний смак без неї був би одновимірним. Натерти грубо, а не дрібно нарізати — щоб встигли зваритися в соусі за ті ж 5 хвилин, не перетворившись на кашу й не залишившись сирими шматками.
Кукурудзяний
крохмаль у
молоці — це не магія, а механіка: крохмаль зв'язує рідину, не даючи соусу розшаруватися чи стати водянистим, коли туди піде томат і бульйон. Молоко пом'якшує кислотність томатів — старий прийом, що робить соус оксамитовим, а не різким. Немає кукурудзяного крохмалю — підійде картопляний у тій же пропорції, принцип той самий: загусник у холодній рідині, а не кидати сухим у гарячий соус, бо тоді він збирається грудками.
Томати свіжі чи
консервовані — байдуже, аби стиглі й без гіркоти; томатна
паста тут не замінник томатів, а підсилювач — концентрат, що додає глибини, якої у свіжому томаті просто фізично менше. Стебла трав (
орегано,
чебрець,
базилік) можна замінити одним "італійським набором" сухих трав, якщо такий є в будинку — суть не в точній пропорції, а в тому, щоб соус пах не просто м'ясом, а стравою.
Паста — мафальда корта чи паккеро обрані невипадково: у них є вигини й кишені, куди соус забивається, а не стікає на дно тарілки. Будь-яка коротка паста з рельєфною поверхнею підійде за тим самим критерієм — гладка й довга тут програє, бо соус із неї просто сповзе.
Моцарелу краще брати ту, що для піци — підсушену, а не водянисту "для салату", інакше під час запікання вона пустить воду в страву замість того, щоб узятися скоринкою. Пармезан насамкінець — не для кількості, а для фінального акценту
солі, і його справді варто додавати вже на тарілці, а не в духовці, інакше він просто розчиниться в загальній масі.
Ще від Lucas Moreau
·