Селера

Селера пахне різко, свіжо, майже гостро. Але запах — не єдиний орієнтир, довіряйте ще й рукам. Беріть стебла щільні, без порожнин, без тріщин. Зламали стебло — почули хрускіт, побачили соковитий злам — берете сміливо. Якщо стебло гнеться, як гумовий шланг, і не хрумтить — воно вже втратило свіжість, хай і виглядає непогано. Листя має бути яскраво-зеленим, без жовтизни й в'ялості.

Дехто каже: селера — це просто вода, від неї нема ніякого смаку в бульйоні. Ні! Селера дає бульйону трав'янистий, трохи пікантний, навіть з легкою гірчинкою смак — без нього суп здається пласким. Спробуйте зварити бульйон без неї — і одразу відчуєте, чого бракує.

Ось де починається помилка на кухні: селеру кладуть в останню хвилину, "для запаху". А треба — від самого початку, разом з морквою та цибулею. Тоді бульйон виходить рівним і глибоким на смак, без різкого зеленого акценту, що вискакує окремою нотою. До речі, солодкість у бульйон несуть саме морква й цибуля, а селера лише додає глибини.

Зберігайте селеру в холодильнику, обгорнувши вологою тканиною — так стебла довше лишаються хрумкими, а не в'ялими.