Фото від ШІВафлі з нуту з печеними помідорами та бурратою
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
Печені помідори
- 500 г Помідор
- 4 зубчик Часник роздавлені
- 1 ч. л. сушений розмарин
- ½ ч. л. Сушений чебрець
- 2 ст. л. Оливкова олія для смаження
- Сіль
- Чорний перець
Вафлі з нуту
- 100 г Картопля грубо натерта
- 2 банка Нут відціджений і промитий
- 1 жменя Петрушка дрібно нарізана
- 2 зубчик Часник дрібно натертий
- 1 од. Цибуля дрібно нарізана
- ½ ч. л. сушений розмарин
- 1 ч. л. Сушений чебрець
- 1 од. Яйця
- 50 г Панірувальні сухарі
- Сіль
- Чорний перець
Крем з рікоти
- 250 г Рікота
- 1 од. Лимон органічний, натерта цедра і трохи соку
- 1½ ст. л. Оливкова олія
- Сіль
- Чорний перець
Подача
Кроки
Викладіть помідори і часник у змащений жаростійкий посуд. Скропіть 2 ст. л. олії, посипте розмарином (1 ч. л.) і чебрецем (½ ч. л.), сіллю і перцем.
Запікайте помідори в розігрітій до 200°С духовці з конвекцією протягом 20-25 хвилин.
Змішайте рікоту з лимонним соком, 1½ ст. л. оливкової олії та цедрою лимона. Приправте сіллю, перцем. За бажанням додайте ще лимонного соку.
Викладіть грубо натерту картоплю в миску з холодною водою на 2-3 хвилини.
Злийте воду через сито, добре відіжміть картоплю від вологи і висушіть її чистим кухонним рушником.
Викладіть картоплю, нут, петрушку (1 жменя), натертий часник (2 зубчики), цибулину (1), розмарин (½ ч. л.), чебрець (1 ч. л.), яйце (1), панірувальні сухарі (50 г), сіль і перець у кухонний комбайн, подрібніть до грубої консистенції фаршу.
Розігрійте вафельницю і змастіть олією.
Випікайте вафлі з нуту по одній, доки вони не стануть золотистими і хрусткими.
Викладайте готові вафлі на решітку для збереження хрусткості, поки випікаються інші вафлі.
Подавайте вафлі з кількома ложками рікоти, печеними помідорами, рукколою, базиліком та буратою.
Вафельниця тут — не примха, а рятівна конструкція. Нутове тісто без борошна-зв'язки погано тримається купи на пательні: воно або прилипне, або розповзеться млинцем. А в вафельниці воно затиснуте з двох боків, пресується і підсихає рівномірно — звідси й хрусткість, якої з сковорідки не вийде ніколи. Якщо вафельниці немає — беріть товсту сковороду, формуйте невисокі коржики і не поспішайте перевертати.
Головний ворог цієї страви — волога 
картопля. Натерли, кинули у воду — це правильно, бо так змивається зайвий крохмаль, який інакше дав би сірий колір і гумову текстуру. Але якщо не віджати й не висушити картоплю до майже сухого стану — вафлі розвалюються просто у вафельниці, бо зайва вода википає парою і руйнує структуру зсередини. Тому рушник тут не формальність, а той самий крок, що визначає, вийде страва чи ні.
Помідори запікаються при 200°С з конвекцією — це температура, коли шкірка тріскає, сік випаровується швидше, ніж встигає розтекти по деку, і м'якоть карамелізується, а не просто парується у власному соку. Конвекція тут важлива саме тому, що розганяє гаряче повітря рівномірно — без неї боки, що ближче до стінок, підгорять раніше за середину.
Дехто скаже: 
нут із банки — це несерйозно, "справжній" тільки сухий, замочений на ніч. Ні — для фаршу, який все одно піде в комбайн і втратить форму окремих горошин, консервований нут працює однаково добре, а часу економить години. Тут важить структура після подрібнення, а не історія зерна до банки.
Картопля в цьому фарші не заради смаку — вона тут клейка основа, природний крохмаль замість зайвого борошна. Нут сам по собі після подрібнення трохи розсипчастий, йому бракує тягучості, і саме крохмаль з картоплі, що виділяється при натиранні й частково залишається навіть після віджимання, скріплює масу в вафельниці. Якщо картоплі нема під рукою — підійде груба тертка морква або невелика кількість вареного та розім'ятого пастернаку, аби теж дав крохмаль і вологу в міру.
Яйце і 
панірувальні сухарі — друга лінія захисту проти розвалу. Яйце зв'язує білком, сухарі забирають зайву вологу і додають структуру, яку нут сам не тримає. Без яйця (якщо потрібна пісна версія) можна спробувати льняне насіння, замочене у воді до слизу — спрацює гірше, але спрацює.
Часник у рецепті двічі, і це не помилка редактора. Роздавлений часник для помідорів — він там повільно томиться в 
олії й духовці, віддає м'який, майже солодкий аромат без різкості. Натертий дрібно часник у фарш — свіжий, різкий, той, що відчувається одразу в укусі. Переплутати їх місцями — і помідори стануть гострими там, де мали бути лагідними.
Рікота з лимонною цедрою і соком — це не просто намазка для краси. Цедра органічного 
лимона обов'язкова саме тому, що з неї йде ефірна олія, а не з м'якоті, і натирати потрібно лимон необроблений воском — інакше в тертку піде хімія з кірки. Якщо рікоти немає, підійде будь-який м'який некислий свіжий сир без вираженого присмаку — грецький йогурт, відцідженийдо густоти, теж працює, хоч і не дасть тієї ж кремовості.
Буррата в кінці — найкрихкіший елемент усієї страви, і єдине правило з нею: кладіть в останню мить, вже на тарілку, бо тепло гарячих вафель і помідорів її просто розтопить у калюжу, а має бути ніжна оболонка, що лопається під виделкою. Руккола й 
базилік тут не прикраса, а гіркота й свіжість, яка розбиває жирність сиру і вафель — без зелені страва вийшла б важкою й однобокою.
Олія для змащення вафельниці — будь-яка без власного запаху, тобто рафінована. Нерафінована оливкова тут зайва: при контакті з розпеченими пластинами вона почне горіти й давати гіркоту, а не аромат. Залиште її для рікоти й помідорів, де температура нижча і запах доречний.
Схожа страва: Кабачки з фаршем на сковороді
Ще від Sofia Lindqvist
·