Фото від ШІСмузі з черешкової селери, петрушки, яблука й моркви
Позначки визначаються автоматично за інгредієнтами й можуть бути неточними. Якщо це важливо для вас, перевірте упаковку.
Інгредієнти
Кроки
Моркву очищаємо від країв, чистимо, нарізаємо шматочками й кладемо в соковижималку.
Петрушку ретельно миємо, грубо нарізаємо і додаємо до моркви.
Яблука миємо, розрізаємо на чотири частини, видаляємо серцевину і кладемо в соковижималку.
Черешкову селеру миємо, знімаємо зовнішній шар, нарізаємо шматочками і додаємо до решти інгредієнтів.
Закриваємо контейнер соковижималки й вмикаємо прилад.
Перед вживанням перемішуємо отриманий сік ложечкою.
Це не смузі, якщо чесно — це сік. Соковижималка відділяє сік від жому, а смузі — це коли все йде в блендер разом з клітковиною. Назва прилипла, бо так зручніше казати, але результат — чистий, прозорий сік, а не густа маса з м'якоттю. Я б назвав це просто соком з 
моркви, 
яблука, 
селери й 
петрушки, і на цьому непорозуміння закінчилось би.
Вийде чи не вийде тут — питання не майстерності, а техніки. Соковижималка або витискає сік, або забивається жомом і зупиняється. Головний ризик — волокниста черешкова селера: якщо не знімете з неї верхній шар, волокна намотаються на шнек, і машина почне гудіти замість працювати.
На одну порцію — чотири моркви, два яблука, два черешки селери й пучок петрушки. Це доросла порція соку, не дитяча: морква й петрушка в такій кількості дають смак землі й гіркуватість, яблуко — лише щоб це все не було вбивчо-нудним.
Морква тут — основа, вона дає об'єм соку й солодкість без цукру. Беріть не в'ялу, пружну: якщо морква гнеться і м'якне в руках, сік з неї буде водянистий і без того яскравого смаку. Країв не чистимо просто з гігієни — там часто залишається земля і гіркота, яку соковижималка вичавить разом з усім іншим.
Петрушка в такій кількості — не прикраса, а повноцінний інгредієнт. Дехто думає, що зелень у соку — це для кольору. Ні, петрушка дає гіркувато-трав'яну ноту, яка тримає весь сік від приторності моркви й яблука. Якщо петрушки немає або не любите її різкість — кінза чи навіть шпинат підійде, бо тут працює принцип «будь-яка темна листова зелень з власним характером», а не конкретна рослина.
Яблуко — противага гіркоті. Будь-яке соковите, не крейдяне й не борошнисте: якщо яблуко при розрізанні не бризкає соком, а розсипається сухуватою м'якоттю, то й у соковижималці воно віддасть мало. Серцевину прибираємо не з делікатності — насіннячка містять трохи синильної кислоти, в такій кількості не отруять, але присмак дадуть неприємний.
Черешкова селера — найкапризніший учасник. Зовнішній шар на черешках — це той самий грубий «шнур», який ви відчуваєте зубами, коли їсте селеру сирою. У соковижималці він не подрібнюється, а намотується на ніж, тому його знімають заздалегідь, як шкірку з молодого часнику. Якщо селери немає — підійде будь-який овоч з такою ж водянисто-хрусткою текстурою, наприклад огірок, хоч смак, звісно, буде інший: селера дає ту мінеральну гостроту, яку нічим точно не замінити.
Готовий сік одразу розшаровується: важчі частинки осідають, легша піна й вода йдуть наверх. Тому ложечка в кінці — не формальність, а спосіб повернути напою його справжній смак, а не пити спочатку солодку воду, а потім гущу з дна.
Ще від Inès Lambert
·