Фото від ШІНьйоккі з куркою та чорізо
Інгредієнти
- 70 г чорізо нарізаного скибками
- 1 од. Цибуля дрібно нарізана
- 400 г Ціла курка кубиками
- 3 зубчик Часник пресовані
- 50 г в'ялені томати дрібно нарізаних
- 1 жменя Базилік
- 1 ч. л. Насіння фенхелю
- 300 г Кабачок грубо тертого
- 2 од. Селера грубо тертої
- 400 мл Бульйон
- 400 г томати рублені консервовані
- 500 г Ньокі
- 125 г Моцарела
- 50 г Пармезан свіжотертого
- 1 ст. л. Оливкова олія
- Сіль
- Чорний перець
- 25 г Пармезан свіжотертого
- 1 жменя Базилік
Кроки
Обсмажте чорізо та цибулю на сковороді з олією на середньому вогні, доки цибуля не стане м'якою.
Додайте курячі кубики, збільште вогонь і швидко обсмажте м'ясо, помішуючи.
Додайте часник, в'ялені томати, базилік, насіння фенхелю, кабачок, селеру, овочевий бульйон, нарізані томати і доведіть до кипіння.
Додайте ньйоккі та обережно перемішайте. Приправте сіллю та перцем до смаку.
Викладіть страву у змащену жаростійку форму, наріжте моцарелу на менші шматочки й розподіліть зверху разом із пармезаном.
Випікайте у розігрітій до 180 градусів духовці (режим конвекції) приблизно 20 хвилин, доки сир не розплавиться і не почне золотитися.
20 хвПодавайте зі свіжотертим пармезаном і посипкою базиліка.
Ньйоккі з
куркою та чорізо — це не паста і не суп, а щось середнє: картопляні галушки доварюються просто в густому соусі з чорізо й помідорів, а зверху все запікається під сиром до скоринки. Вирішальний момент тут не «скільки хвилин варити ньйоккі» — їх взагалі не варять окремо. Головне — встигнути, щоб чорізо віддало свій червоний жир у сковороду раніше, ніж туди підуть овочі, бо саме цей жир і фарбує, і ароматизує весь соус.
Дехто вважає, що готові ньйоккі, як і будь-яку пасту, спершу треба відварити окремо, а вже потім змішати з соусом. Ні — тут вони доходять прямо в
бульйоні з томатами, не розварюючись у зайвій воді, а віддаючи частину крохмалю соусу — від цього він трохи густішає сам, без борошна. Відварені окремо ньйоккі або розваляться, коли їх будете перемішувати зі сковороди у форму, або соус лишиться рідким, бо не отримає свого природного загусника.
Курку тут не тушкують довго — її кидають у сковороду вже після
цибулі й швидко обсмажують на сильному вогні. Це той момент, де страва вдається або ні: якщо м'ясо потрапить до цибулі з самого початку, воно почне варитися у власному соку й вийде сірим та гумовим замість того, щоб узятися скоринкою.
На чотирьох порцій, запікається у звичайній жаростійкій формі — підійде будь-яка глибока посудина сантиметрів на п'ять, яка вміщає всю масу і не боїться духовки. Якщо у вас нема форми для запікання — підійде і широка глибока сковорода з металевою ручкою, аби не пластикова.
Чорізо тут — не мексиканська сира ковбаса, яку треба повністю проварювати, а іспанська
в'ялена, вже готова до їжі: її просто підрум'янюють, щоб жир із паприкою вийшов у сковороду і став основою для всього смаку. Якщо чорізо немає — беріть будь-яку копчену ковбасу з яскравим власним жиром і паприкою в складі, головне, щоб було що віддавати в сковороду, а не суху «для бутербродів».
Цибулю смажать не в окремій
олії, а вже в тому жирі, що віддало чорізо — так вона вбирає колір і аромат, а не просто розм'якшується у чистому маслі.
Курку додають, коли цибуля вже м'яка, і відразу піддають вогонь — щоб м'ясо схопилося скоринкою, а не почало варитися.
Часник і в'ялені томати йдуть пізніше, разом з овочами й рідиною: часник на сильному вогні швидко гіркне, тож йому там не місце. Якщо в'ялених томатів немає — заміна проста: трохи томатної пасти й пів чайної ложки цукру, аби відтворити ту саму кисло-солодку концентрацію смаку.
Насіння фенхелю дає легкий анісовий відтінок, типовий саме для ковбас з паприкою й часником; якщо не любите цей присмак або його просто немає — пропустіть, страва не завалиться.
Кабачок і
селеру труть, а не ріжуть кубиками, бо мета тут не зберегти шматочки овочів, а розчинити їх у соусі: тертими вони віддають вологу й об'єм за ті самі хвилини кипіння, за які кубики й до половини не розм'якнуть.
Бульйон і
консервовані томати — це та сама рідина, в якій потім доварюються ньйоккі, тож солити бульйон варто з розумом: якщо він уже солоний,
сіль наприкінці додавайте обережно.
З ньйоккі обходяться дбайливо: їх кладуть у вже киплячий соус і перемішують акуратно, лопаткою знизу вгору, а не збивають ложкою як гречку — вони м'які, картопляні, і від грубого перемішування перетворюються на кашу.
Моцарелу ріжуть на шматочки, а не кладуть одним суцільним пластом. Дехто думає, що чим товстіший шар сиру — тим смачніше. Ні, бо товстий суцільний шар плавиться довго й нерівномірно: поки середина ще тягнеться білими нитками, краї вже горять. Шматочками сир розподіляється по поверхні рівномірніше, і кожен шматочок встигає і розплавитися, і підрум'янитися за ті самі двадцять хвилин. Конвекція в духовці тут не просто слово в меню — вентилятор ганяє гаряче повітря рівномірно по всій формі, тож верх підрум'яниться і в центру, і по краях одночасно; без неї, на звичайному режимі, край зазвичай готовий раніше за середину, тож туди форму варто ставити трохи вище й поглядати частіше за годинник.
Готовність видно оком: сир не просто розтопився, а почав брати рудий, золотавий колір по горбках — ось тоді й діставайте. Дайте постояти пару хвилин перед подачею: соус трохи осяде і загусне, і ньйоккі не розповзуться по тарілці, коли їх накладатимете. Свіжий
пармезан і
базилік зверху — не для краси, а для контрасту: свіжа зелень і гострий сир дають те, чого запечена маса вже не може — живий, різкий смак поверх томленого.
Ще від Nadia Yilmaz
·